Боєць Дмитро, позивний ВАМПІР
Привіт, мене звати Дмитро, позивний ВАМПІР.
Війна для мене почалася в 2014 році, долучився до війська добровольцем після Іловайського котла, бо там загинули друзі. 2014-2015 рр. служив і виконував бойові завдання кулеметником у складі 28 механізованої бригади.
Потім повернувся до цивільного життя. Одружився, народилися двоє синів.
З повномасштабним вторгненням повернувся у військо, потрапив в 115 механізовану бригаду на посаду стрілець-снайпер.
Під час виконання бойового завдання в м. Северодонецьк, 11 травня 2022р. потрапив під артобстріл, де отримав важке поранення – відрив правої ноги на рівні тазостегнового суглобу. Остаточно ногу ампутували в м. Дружківка.
Потім було Дніпро. Шпиталь реанімація. Далі евакуація на Львів. Знову шпиталь, реанімація. Численні операції, ускладнення. Після всього цього – реабілітація в центрі «Галичина». Щоденні заняття з реабілітологами, психологом.
У мене питають, що я відчув, коли дізнався, що ногу треба остаточно ампутувати. Емоцій особливо не було, бо я перебував в тяжкому стані. Після ампутації, були шалені болі, тому багато думати про це не міг.
Потім, коли почав одужувати, було єдине бажання – якнайшвидше повернутися в стрій, тому ніяких депресій не було. Навіть часу на них не було. Мабуть через те, що вдягнув рожеві окуляри, мені здавалося, що запротезуюся і знову піду в бій.
Це мотивувало рухатися вперед.
Депресія почалася десь через 7 місяців, коли почав ставати і потроху рухатись. Я зрозумів для себе, що з моєю ампутацією не зможу повернутися у військо до виконання бойових завдань.
Почав працювати з психологом, психіатром. Приймав антидепресанти, заспокійливі. Але особисто мені це не допомагало. Слабим я себе не вважаю, тому для себе я розумів – потрібен час і все буде добре.
Зараз для повсякденного життя потребую протез, на який не вистачає коштів державної програми.
Будую плани на майбутнє: працювати, виховувати синів.
Але чітко усвідомлюю, що є війна, яку потрібно виграти, і, нажаль, суспільство починає віддалятися від допомоги війську. І це бентежить.
Перемога можлива тільки, якщо ми всі об’єднаємося та будемо підтримувати армію.
___________________________________________
Зібрані для Дмитра кошти — це була велика підтримка, і людська, і матеріальна. Але життя іноді готує приємні подарунки. Дмитро отримав протез за кордоном і не потребує допомоги від нас.
Ми зв'язались з Дмитром. Він підтримав рішення, аби зібрані для нього кошти пішли на допомогу іншим воїнам, яким вона зараз вкрай необхідна.
Тому ці кошти були перенаправлені на лікування:
Ми щиро вдячні кожному, хто долучився до збору — донатом, поширенням чи добрим словом. Це рішення — теж прояв довіри, великодушності й людяності. І воно вже стало підтримкою для інших.
Дякуємо за віру. Продовжуємо разом.