Боєць Олексій, позивний Д'АРТАНЬЯН

Мене звуть Олексій, позивний Д'АРТАНЬЯН. З самого дитинства захоплювався спортом та військовою справою. Активно займався кікбоксингом та верховою їздою.

В 2015 році поступив у Військову академію міста Одеса на факультет Десантно-штурмових військ та морської піхоти. Прагнув здобути офіцерське звання та поїхати захищати державу. Після випуску обрав місце служби у місті Маріуполь в 503 Окремому батальйону морської піхоти.

В 2020 році на посаді командира взводу я вирушив на фронт. Позиції, які тримав мій підрозділ, були в населеному пункті Шуми поблизу міста Торецьк. Одразу ж приступили до облаштування нових позицій, ведення розвідки та вогневого ураження противника. За пів року змусили противника тричі проводити ротацію підрозділів через низький моральний стан та великі втрати особового складу.

До жовтня 2020 року ми просунулись на 500 метрів ближче до ворога і дистанція між нами складала 170 м. Весь місяць по нам працювали ворожі снайпери, ми несли втрати. Прийняли рішення обійти з тилу його позицію і влаштувати засідку. Я і ще троє моїх підлеглих відправились на виконання бойового завдання. Перетнувши лінію розмежування, просувались до позицій ворога. Нам вдалось пройти 3 кілометра по території, яку контролював ворог. Зміг розмінувати 3 міни МОН-50.

У нас залишалось менше 70 метрів до позицій ворога, але я наступив на міну. Подивившись на ногу, я побачив, що в мене немає стопи. Біль був сильний, але стерпний. Наклав собі джгут, відправив одного побратима повідомити машину евакуації. Другий побратим прикривав відхід, третій витягав мене. Їх всіх здивувало, що я навіть не звертав увагу на втрачену ногу і продовжував давати вказівки, що робити.

Ці три кілометра назад до наших позицій були самі довші в моєму житті, але ми дійшли.
Далі мене перевезли в Київ, після 9 операції я думав тільки про одне: «Якщо це мене морально не зломить – то вже ніщо в світі не зламає».

Вже через 2 місяці я почав ходити на протезі. А ще через місяць бігати, кататися на ковзанках, їздити на велосипеді. Я перестав звертати увагу, що в мене немає ноги, і повернувся на службу.

Мене перевели в Одесу і тепер я інструктор для особового складу курсантів морських піхотинців. Власним прикладом показую, що які б життя тобі не готувало випробування, їх треба долати і йти далі, навіть без ніг.

Як і раніше, я активно займаюсь спортом. Під час тренувань швидко виходять з ладу лайнери, без яких експлуатація протезу неможлива. Потребую їх термінової заміни, аби не вибиватися з графіку тренувань і набути необхідної форми до змагань.

Також через великі навантаження кукса змінила форму, що робить користування протезом неможливим.Терміново потрібна заміна куксоприймальної гільзи, щоб повернутися до тренувань та підготовки до марафону. 

ЗАГАЛОМ ПЕРЕРАХОВАНО: 47 629,40 грн.
 

 

Зараз Олексій готується до участі в Лондонському марафоні 2024. Він біжить 42 км у складі КОМАНДИ МОРСЬКИХ ПІХОТИНЦІВ УКРАЇНИ.

Олексій: «Я біжу Лондонський марафон 2024, щоб підтримати якомога більше важкопоранених побратимів з ампутаціями.

Моя мета - донести інформацію та зібрати кошти для тяжкопоранених українських військових, які втратили кінцівки. 

Прошу всіх небайдужих людей, які розуміють, за що ми боремося, підтримати в поширенні інформації та зборі коштів. 

Я збираю на протезування для українського військового Михайла Юрчука, позивний СТАЛКЕР».

Донатити:

https://2024tcslondonmarathon.enthuse.com/pf/oleksii--rudenko