Боєць Артем, позивний КОРШУН

Мене звуть Артем, позивний КОРШУН. На військову службу пішов у 2019 році, служу в 36 бригаді Морської Піхоти.

15 серпня 2020 року близько 8-й ранку поблизу селища Водяне, Волноваського району Донецької області підчас виконання бойових задач отримав важке поранення.

Того ранку разом з побратимами «відпрацьовували задачі» по противнику. В «отвєтку» прилетіла міна, на щастя ніхто не постраждав, проте позиції вирішили змінить. Я перемістився в інший окоп, який виявився замінованим.

Наступив на ПМН-2 — протипіхотну фугасну міну натискної дії. Вона призначена для виведення з ладу особового складу супротивника. Це пластиковий боєприпас, який можна виявити лише пульсором чи щупом. Чітко пам’ятаю ту мить: вибух, купа уламків входить у тіло та голову. Страшенно воняло куркою (горіли тканини пораненого тіла).

Одразу почав оцінювати ситуацію: зрозумів, що справи кепські, м’яко кажучи.

Під час вибуху пробило аптечку, пошкодило турнікет, який був всередині, ще два турнікети зірвало з броніка. Побачив, що пальці і кисть правої руки зламані. Почав витягати шнурок з правого берця, треба було перетягти ногу, на якій відірвало частину стопи, щоб зупинити кровотечу. 

Після цього спробував зробити доповідь: «Я КОРШУН – 300, знаходжуся на … позиції!» Проте рацію теж пошкодив вибух. 

Адже мені пощастило. На допомогу прийшов побратим РОМАХА (вже, на жаль, покійний), не дивлячись на складну обстановку, летів з аптечкою та турнікетами мене рятувати. Він і надавав першу допомогу, а я закурив першу цигарку. Потім другу-третю-четверту. І в цей час до нас дістався МЕДИК. І вони почали витягати мене з позиції в більш спокійне місце. Там вже нормально перев’язали.

Хоч я і втратив багато «корисної рідини»(крові), проте весь час перебував у свідомості. І коли мене виносили з позиції, чомусь в той мент пригадав пісню і заспівав. 

Потім побратими згадували: «Тьому виносимо, а він, сука, не плаче, а співає «На бєлом покривалє января…»»

 

Нормально так мене тоді контузило, досі не чую на праве вухо. Крім того, отримав множинні осколкові поранення голови, шиї, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок. Проте моральний стан був спокійний, наче двері, коли їх не торкаються. Думав лише про кацапський КамАЗ, який ми чекали на місці до 9-ї ранку. Мені було шкода, що не встиг його спалити.

Після того, як хлопці надали першу допомогу, мене евакуювали до Харкова у центральний шпиталь. Там я й познайомився з майбутньою дружиною. Пам’ятаю, як прокинувся у реанімації, прошу у медсестри пити, а вона каже: «Неможна!». Я не довго думаючи: «Значить будеш моєю дружиною!»

З часом, коли мені стало легше і вже дозволили пересуватися по шпиталю на кріслі-колісному, то зрозумів, що «вона точно попала». Я попросив у неї телефон, щоб наче подзвонити, а насправді набрав з її номера себе… І з цього моменту почалось наше сімейне життя.
 

Після Харкова я ще довго лікувався в Німеччині, переніс багато операцій в Гамбурзі. І моя кохана весь цей непростий шлях пройшла разом зі мною.

Я продовжив військову службу і після повномасштабного вторгнення. Протез не заважає мені боронити Батьківщину.

Проте від надмірних навантажень в мене лопнула стопа і зараз я потребую негайної її заміни.

 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 144 320 ГРН