Боєць Юрій, позивний МАЛИЙ

Мене звуть Юрій, 1998 року народження. Свій військовий шлях розпочав у 19 років, коли пішов на строкову службу до Збройних Сил України, через 18 місяців звільнився молодшим сержантом.

Під час повномасштабного вторгнення долучився до війська у квітні 2022 року. 17 числа мені прийшла повістка, а 19 вже проходив навчання у Львові. Надавши певні знання, нас відправили на Запорізький  напрямок захищати Батьківщину. Я розумів, що таке війна. Чітко уявляв весь цей жах. Але й чітко усвідомлював, що треба захищати звою землю, своїх рідних. Хто, якщо не ми!
 

16 січня 2023 року все на тому ж Запорізькому напрямку в Оріхівському районі при виконанні бойового завдання отримав тяжкі травми внаслідок ворожого вогню. Загинули три моїх побратими, а я втратив праве око, кисть, отримав дефект носа та обличчя, але залишився живий.

Добре пам’ятаю той день, хоч він мало чим відрізнявся від інших. Ми вирушили на бойове завдання на мікроавтобусі Vito, приїхали на позицію, вийшли із авто, командир чітко доводив задачі. Саме в той момент прилетів ворожий дрон і скинув на нас снаряд 55 мм.

Мене відкинуло на декілька метрів на асфальт. Від удару я нічого не бачив. Лише через декілька секунд прийшов до тями і зрозумів, що в мене відірвана рука, пошкоджена друга, стікає праве око, а на ліве нічого не бачу і не розумію, що з ним. Я усвідомив, що сам собі допомоги не надам. Крикнув, чи є люди, хто б зміг допомогти. До мене підбіг побратим зі словами: «Братан, я не знаю що робити, мене цьому не навчали!» Я не розгубився і сказав: «Якщо ти нічого не зробиш, то я помру. Слухай мене уважно, і все буде добре!» Далі керував та казав, що робити. 

Не дивлячись на важкі травми, я весь час був у свідомості, до самої операційної. Ніяких зайвих емоцій, лише холодний розум. А вже після того, як прийшов до тями у реанімації після операції, відчував шалену злість і бажання повернутись, щоб помститись.
 

Далі були безліч операцій на голові та тілі. Попереду чекають ще кілька на обличчі.

Мені важко без руки, бо до війни я був будівником, все життя заробляв руками. Звик працювати, тому потребую біонічний протез. Розумію, що він не замінить мою руку, але вірю, що хоча б наближуся до того, що було раніше. Всім хто мені допоможе буду дуже вдячний.

Я нещодавно одружився, мрію про велику родину, дітей. І страшенно хочеться знов сісти за кермо мого мотоциклу та відчути таку бажану свободу під мирним небом Батьківщини.

 

ЗБИРАЄМО: 1 153 008,92 ГРН