Боєць Петро Слободян, позивний ФОРСАЖ
12 квітня 2022 року мене мобілізували до лав Збройних Сил України. Я служив у 108-й Кодацькій бригаді.
Я пішов захищати свою сім’ю і свою державу. Бо коли війна приходить у твою країну, вона перестає бути чимось далеким. За твоєю спиною залишаються найдорожчі люди рідні й близькі. І ти розумієш, заради кого стоїш.
27 грудня 2025 р. повертаючись із бойового завдання, ми потрапили під удар ворожого «Ланцета». У машині нас було троє: водій, я та ще один військовослужбовець. Наш водій загинув. Я вижив.
Побратими, які рухалися позаду, побачили, що сталося. Поруч був танк – на нього змогли евакуювати нас, поранених, і доправити туди, де можна було отримати невідкладну допомогу. Я був без свідомості. Внаслідок удару отримав важку черепно-мозкову травму зі значним крововиливом у мозок та численні осколкові поранення тіла.
Мене терміново доставили до лікарні в Запоріжжі. Там провели трепанацію черепа, боролися з наслідками крововиливу, підтримували життєво важливі функції організму. Мене ввели в медикаментозну кому. Коли стан вдалося стабілізувати, мене, все ще в комі, перевезли до Києва. Попереду було тривале лікування. Згодом мені встановили пластину.
Прогнози були дуже важкими. Лікарі говорили, що досягти суттєвого відновлення буде надзвичайно складно, а повернутися до стану, в якому я був до поранення, вже не вдасться. Але я вижив. І тепер моя боротьба продовжується – тільки вона вже інша.
Сьогодні мені доводиться заново виборювати те, про що здорова людина майже ніколи не замислюється. Моя нога дуже погано мене слухається, є проблеми з координацією руки. Наслідки важкої травми позначилися на емоційному стані та роботі організму, зокрема шлунково-кишкового тракту. Були сильні болі в плечі, стегні та нозі.
Я не прошу повернути мені життя таким, яким воно було до поранення. Я хочу зробити все можливе, щоб повернути собі якомога більше самостійності. І найголовніше – знову мати можливість будувати плани на майбутнє.
Зараз для цього мені потрібна спеціалізована реабілітація в «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ. Після настільки важкого поранення час і якісна реабілітація мають величезне значення. Я вже пройшов дуже складний шлях. І зміни є. Повільно, крок за кроком, слава Богу, мій стан покращується. Те, що для когось може здаватися маленьким результатом, для мене та моєї родини сьогодні – велика перемога.
Але цей шлях ще не завершений.
І ще я хочу попросити про важливе. Не звикайте до цієї війни. Вона не десь далеко. Поки хтось повертається ввечері до своєї родини, українські захисники повертаються з бойових завдань. І не всі повертаються. А ті, хто виживає після важких поранень, часто починають ще одну довгу боротьбу – вже за власне тіло, рух, самостійність і майбутнє.
Дякую кожному, хто поруч!
ЗБИРАЄМО: 90 000 ГРН
Банка Петра https://send.monobank.ua/jar/3miDmSvFJG