Боєць Роман Палій, позивний ДЕСАНТ
Я чоловік, батько двох дітей – 14-річного сина і 10-річної доньки. До мобілізації працював на Полтавському ГЗК майстром з ремонту технологічного обладнання. Жив звичайним життям, працював, виховував дітей, будував плани разом із родиною.
А потім моїм життям стала війна.
Уперше мене призвали у 2023 році, але через обмеження за станом здоров’я повернули. На початку 2024-го ці обмеження зняли, і я був мобілізований до ЗСУ. Захищав Україну у лавах 46-ї десантно-штурмової бригади на Донеччині, на Курахівському напрямку. Я неодноразово потрапляв під обстріли. Бачив, що вони залишають після себе. І одного дня черга дійшла до мене.
Поблизу Максимільянівки ми потрапили під удар реактивної артилерії – «Граду».
Я одразу зрозумів, що мене зачепило. Хлопці наклали турнікети. Через велику втрату крові я знепритомнів. Тоді ще навіть не знав, що уламки влучили й у голову.
Нам пощастило – евакуація прибула швидко.
На Запоріжжі мене стабілізували. На Дніпропетровщині прооперували голову та частково дістали уламки. Потім була Київщина – місяць лікування, доки очищувалися рани. Далі мене евакуювали на Львівщину. У хірургічному відділенні чекали, поки загояться рани і можна буде зняти шви. Там же провели операцію із закриття дефектів голови.
Потім була реабілітація в центрі UNBROKEN.
Минув рік після поранення. Мені встановили першу «Б» групу та списали зі служби. Я повернувся додому. Але повернутися додому – ще не означає повернутися до свого життя.
Унаслідок поранення в мене уражені обидві півкулі головного мозку. Права сторона була паралізована частково, ліва – повністю. Зараз права нога частково включається під час ходьби, а ліва – ні. Я досі не можу самостійно пересісти з ліжка у крісло колісне. Навіть найпростіші речі, про які здорова людина ніколи не замислюється, для мене залежать від чужої допомоги. До туалету я також не можу дістатися самостійно.
Відновлення дуже важке.
На Полтавщині через нестачу необхідних спеціалістів та обладнання моя реабілітація фактично призупинилася. Але я не хочу, щоб на цьому зупинилося і моє життя. Мені потрібна спеціалізована реабілітація в «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ. Саме з цього приводу змушений звернутися по допомогу.
Я хочу працювати над своїм тілом. Хочу повернути якомога більше самостійності. Хочу знову бути поруч із дружиною та дітьми не лише як людина, про яку потрібно постійно піклуватися, а як чоловік і батько, який може підтримувати свою родину.
У мене є мрія – вирушити з родиною в навколосвітню подорож. Виховати своїх дітей. І знову стати максимально самостійним.
Є в мене й ще одна, особлива мрія.
Я козацького роду. Ще до повномасштабної війни встиг придбати козацьку шаблю. А тепер мрію замовити собі повний костюм бойового козака з обмундируванням та зброєю. І одного дня сісти на коня та проїхатися верхи.
Для когось це може бути просто красивою картинкою. Для мене – це означатиме, що я зміг. Я, ДЕСАНТ, який після важкого поранення сьогодні не може самостійно пересісти у крісло колісне, хочу одного дня опинитися в сідлі.
І я буду за це боротися.
ЗБИРАЄМО: 90 000 ГРН
Банка Романа https://send.monobank.ua/jar/7Mpj6etCmT