Боєць Олександр Тимошенко, позивний СНАЙПЕР
Мене звати Олена. Я – мама українського захисника Олександра Тимошенка, позивний СНАЙПЕР.
Сьогодні я звертаюся до вас із проханням, яке для матері є найважчим. Я прошу допомоги для свого сина – людини, яка віддала своє здоров’я, захищаючи кожного з нас. Зараз йому потрібна спеціалізована реабілітація у «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ, і без підтримки небайдужих людей нам не впоратися.
Олександр із дитинства був сміливою, чесною та справедливою людиною. Його поважали друзі, любили рідні, на нього рівнялися однокласники. Він завжди жив за совістю, ніколи не боявся відповідальності та був готовий захищати тих, хто поруч. Свого часу він проходив службу морським піхотинцем у Феодосії. Після завершення служби повернувся до мирного життя, працював, будував плани на майбутнє.
Але 24 лютого 2022 року все змінилося.
У перший день повномасштабного вторгнення він прийшов до мене й сказав: «Мамо, завтра я йду на війну». Я добре знала характер свого сина. Він ніколи не відступав від своїх переконань. Тому я зрозуміла: переконати його залишитися вдома неможливо. Мені залишалося лише молитися за нього.
Відтоді моє життя перетворилося на постійне очікування дзвінка. Кожне повідомлення було ковтком повітря. Олександр воював на найважчих напрямках – Гуляйполе, Донеччина, Луганщина, район Сіверськодонецька. На всі мої тривожні запитання він відповідав лише двома словами: «Все нормально». Як і тисячі інших матерів, я розуміла, що ці слова вимовляються лише для того, щоб не завдавати нам ще більшого болю.
Під час боїв поблизу Білогорівки сталася подія, яка ще раз показала, ким є мій син. Після ворожого обстрілу був важко поранений його побратим. Не думаючи про власне життя, Олександр під шквальним вогнем кинувся рятувати друга. Він виніс його на собі до свого бліндажа, викликав допомогу і фактично врятував йому життя. А вже за коротку мить ворожий снаряд прилетів на позицію мого Саші.
Після цього зв’язок із сином зник. Один день… Другий… Материнське серце вже відчувало біду. Потім пролунав дзвінок, який назавжди змінив наше життя: «Ваш син тяжко поранений».
Спочатку був госпіталь у Краматорську, потім у Дніпрі, далі евакуація до Вінниці. Я ніколи не забуду той день, коли вперше зайшла до реанімації. Лікар сказав лише кілька слів: «Дуже важкий стан. Поранення голови. Прооперований. Кома». Здавалося, що світ зупинився. Але матері не мають права втрачати віру.
Цілий місяць Олександр перебував у комі. Я приходила до нього, тримала за руку, говорила з ним, гладила його волосся, молилася і вірила, що він мене чує. Вісім місяців лікарня стала нашим другим домом.
Він вижив. Бо має неймовірну силу волі. Бо дуже хоче жити.
За офіційною довідкою Міністерства оборони України, 3 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Білогорівки Луганської області Олександр отримав проникаюче вогнепальне поранення голови, а також інші травми внаслідок обстрілу під час безпосередньої участі в бойових діях із захисту України.
Були операції, лікування, тривала реабілітація у Полтаві та Києві. Але боротьба ще не завершена. Сьогодні Олександр продовжує щодня боротися за кожен новий крок. Він уже потроху ходить, але поки що це дається йому дуже нелегко. На жаль, після тяжкого поранення голови він майже не говорить – лише окремі слова. Проте я бачу його очі. Я бачу його силу волі. Я знаю, як сильно він хоче повернутися до повноцінного життя.
Саме зараз для нього надзвичайно важливо пройти два курси спеціалізованої реабілітації у «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ. Головна мета цієї реабілітації – стимулювання самостійної ходьби з чотириопорною палицею як у приміщенні, так і поза його межами, а також подальше відновлення втрачених функцій після тяжкого поранення голови. Кожен день занять – це ще один крок до більшої самостійності, можливості знову впевнено рухатися, спілкуватися та жити повноцінним життям.
Як мама, я щодня радію кожному його маленькому успіху. Кожен самостійний крок, кожне вимовлене слово для мене – це справжнє диво.
Але попереду ще довгий шлях, який без професійної допомоги пройти майже неможливо.
ЗБИРАЄМО: 210 000 ГРН
Банка Олександра https://send.monobank.ua/jar/2YqBU71bDq