Боєць Андрій Петрук, позивний СІЛЬВЕР

Я офіцер 36-ї окремої бригади морської піхоти.

З 2016 року я захищав Україну на Маріупольському напрямку. Для мене це ніколи не було питанням вибору. Я завжди вважав і досі вважаю, що захищати свою країну – це обов’язок кожного справжнього чоловіка. По життю я дуже веселий і оптимістичний. Ніколи не любив скаржитися, навіть коли було важко. Мій життєвий девіз простий: «У мене все добре, щоб не сталося».

У березні 2022 року під час виконання бойового завдання під артилерійським обстрілом я отримав важке осколкове поранення лівої ноги з відкритим переломом великогомілкової кістки. Пам’ятаю не лише біль. Найбільше я думав про своїх батьків, рідних і про свою кохану дівчину. Найважче було усвідомлювати, що я не можу з ними поговорити і сказати, що люблю їх. 11 квітня я ще встиг привітати кохану з днем народження, а вже наступного дня написав їй прощальне повідомлення. Тоді мені здавалося, що живим додому я вже не повернуся.

12 квітня 2022 року я потрапив у полон у Маріуполі. Попереду були роки, які важко описати словами. Я пережив теракт в Оленівці, потім було Камишинське СІЗО. Через поранення я не міг нормально ходити – увесь цей час пересувався, стрибаючи на одній нозі. Але навіть тоді я намагався підтримувати своїх побратимів. Жартував, підбадьорював, не давав їм занепасти духом. Я й сам потребував допомоги, але розумів: якщо зламаюся я – комусь стане ще важче.

Коли вже майже не залишалося сил, я згадував свою кохану. Саме думка про неї допомагала мені вистояти. Я писав для неї вірші, писав пісні й мріяв лише про одну зустріч. Щодня повторював собі: «Тримайся. Це все мине». Мене не зламали. Не тому, що мені не було страшно, а тому, що я дуже хотів повернутися додому. До своєї коханої, до батьків, до рідних, до друзів, до побратимів. Я не дозволив собі втратити віру ні в Україну, ні в наш народ. Я залишався офіцером морської піхоти. І просто українцем.

Сьогодні я вдома. Я щиро вдячний кожному, хто зустрічав нас після повернення. Ці емоції неможливо забути. Саме тоді я зрозумів, що ми не самі, що українці пам’ятають про своїх захисників і підтримують їх.

Попереду в мене ще довгий шлях. Зараз я проходжу лікування та передопераційну реабілітацію. У серпні 2026 року на мене чекає складна операція – коригуюча остеотомія великогомілкової кістки та артроскопія колінного суглоба. Після неї розпочнеться тривале відновлення, яке може тривати від дев’яти місяців до року, а можливо, й довше.

Через тривале обмеження лікарі прогнозують боротьбу із запаленням, набряком, болем та атрофією м’язів травмованої ноги. Крім того, значне навантаження припадатиме на здорову ногу та поперек. Саме тому вони рекомендують мені мати власний апарат електроміостимуляції. Для мене це не просто медичний прилад. Це можливість щодня підтримувати м’язи, зменшувати біль, пришвидшувати відновлення та пройти реабілітацію значно ефективніше.

Я дуже хочу знову впевнено стати на ноги. Хочу повернутися до повноцінного життя, бути поруч зі своєю коханою, рідними та друзями. І найбільше хочу, щоб після всього пережитого мій життєвий девіз і надалі залишався незмінним: «У мене все добре, щоб не сталося».

Дякую кожному, хто буде поруч.

____________________________________________

 

Збір на апарат електроміостимуляції для Андрія Петрука успішно закрито!

Завдяки кожному з вас нам вдалося закрити збір та придбати апарат електроміостимуляції, який стане важливою частиною реабілітації Андрія після майбутньої операції та допоможе йому пройти довгий шлях відновлення.

Маємо ще одну добру новину. Постачальник апарата, дізнавшись історію Андрія та все, що йому довелося пережити, надав спеціальну знижку для нашого захисника. Це ще один приклад того, що людяність і небайдужість здатні творити великі справи. Щиро дякуємо за цей важливий жест підтримки.

Від щирого серця дякуємо кожному, хто підтримав цей збір донатом, поширенням чи добрим словом. Кожен внесок, незалежно від суми, став частиною великої спільної справи. Саме завдяки вам Андрій отримав не лише необхідний апарат, а й відчуття, що він не сам у своїй боротьбі.

Окремі слова вдячності хочемо висловити Hugo Schorer, громадянину Нідерландів. Святкуючи своє 80-річчя, він попросив друзів і близьких замість подарунків підтримати важкопоранених українських захисників. Усі зібрані кошти були передані нашому фонду, а частина з них була спрямована на допомогу Андрію.

Hugo Schorer, щиро дякуємо Вам за фінансову підтримку реабілітації важкопоранених українських захисників. Ваша допомога — це не лише акт великої щедрості, а справжній промінь надії для українських воїнів. Це доказ того, що добро не має кордонів, а емпатія й солідарність здатні долати тисячі кілометрів, даруючи шанс на відновлення, нові кроки та життя без болю. Разом ми справді маємо силу змінювати світ.

Попереду в Андрія ще операція та тривала реабілітація. Ми щиро віримо, що цей важливий крок наблизить його до повноцінного відновлення, а підтримка небайдужих людей і надалі додаватиме сил рухатися вперед.

Дякуємо кожному, хто був поруч. Разом ми даруємо нашим захисникам не лише необхідну допомогу, а й віру в те, що після найважчих випробувань завжди знаходяться люди, які простягають руку допомоги.

 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 61 841 ГРН