Боєць Михайло Мина, позивний ЕЛЕКТРИК

Я – батько трьох дітей. У 2022 році двічі намагався добровольцем піти на фронт. Мені відмовляли, бо я мав трьох неповнолітніх дітей. Але я не міг залишатися осторонь, коли в моїй країні йшла війна. Я розумів: якщо не підемо ми, то хто захистить наших дітей, наші домівки, наше майбутнє.

16 лютого 2023 року я підписав добровільно документи та вступив до лав Збройних Сил України. Потрапив до інженерно-саперної роти 33-ї окремої механізованої бригади та став старшим сапером. Воював на Запорізькому напрямку – Мала Токмачка, Роботине. Брав участь у контрнаступі.

17 жовтня 2023 року під час штурму отримав перше важке поранення. Поруч зі мною розірвалася 120-міліметрова міна. Вибух відірвав частину сідниці. Я самостійно, без сторонньої допомоги, подолав близько чотирьох кілометрів до місця евакуації. Потім були стабілізаційний пункт, Запоріжжя, Дніпро, Хмельницький, ВЛК. І майже без перепочинку – знову передова.

На початку лютого 2024 року нашу бригаду перекинули на Донеччину, під Курахове. 8 лютого ми зайшли в населений пункт Побєда. Три доби нас безперервно атакували дрони, авіабомби та артилерія. Ми тримали оборону.

14 лютого ми сховалися в невеликому підвалі. Нас там було тринадцять. У цей момент у будинок влучив танковий снаряд. Обвалилося бетонне перекриття. Саме в ту секунду я трохи підвівся, і це врятувало мені життя. Я почув, як зламався мій хребет.

Побратим поруч загинув миттєво. Ще один отримав важкі поранення ніг. Інші залишилися неушкодженими.

Мене та ще одного пораненого відтягнули в різні кути підвалу. Я опинився на сходах. Без води, без можливості рухатися, ми провели там три з половиною доби. Я втрачав свідомість. Ми твердо вирішили, що живими в полон не підемо. Поруч зі мною лежала граната, яку я тримав напоготові.

Евакуаційна група знайшла нас лише з другої спроби.

У ніч на 18 лютого нас витягли з-під завалів. Через дві години в село зайшли російські війська. По дорозі евакуаційна машина зламалася, і нас залишили в полі чекати інший транспорт. Тоді я думав лише про одне: хоча б моє тіло повернуть додому.

Але мені пощастило.

Курахове, стабілізаційний пункт, Дніпро, реанімація. 19 лютого через важке обмороження лікарі були змушені ампутувати мені обидві нижні кінцівки. Потім були Київ, Львів, реанімація, судинна хірургія.

Понад 30 операцій.

Шість місяців я провів у лежачому положенні. Півтора місяця реабілітації у госпіталі – і я знову навчився самостійно пересуватися у кріслі колісному. Потім був Рівненський госпіталь ветеранів, звільнення зі служби та інвалідність І групи А, встановлена довічно.

Півтора року тому я не відчував власного тіла від грудей і до кінчиків ніг. Сьогодні я вже відчуваю холод і тепло до поясу. Чутливість поступово повертається.

Я живий.

У мене є родина. Є троє дітей. Є побратими, яких я втратив і яких пам’ятаю щодня. Є країна, за яку я воював.

Війна поряд. Вона приходить у наші будинки, забирає здоров’я, змінює життя назавжди. Поки хтось прокидається від будильника, інші прокидаються від болю, фантомних відчуттів і спогадів про ті три з половиною доби під завалами.

Сьогодні моя боротьба триває.

Для подальшого відновлення мені необхідна спеціалізована реабілітація у центрі «АГАПЕ». Саме там я маю шанс продовжити відновлення, зміцнити організм, покращити рухові функції та зробити ще один крок до повноцінного життя поруч із моєю родиною.

І тут сам я не впораюся, тому змушений звернутися по допомогу.

Дякую кожному, хто поруч.

____________________________________________

 

Збір на спеціалізовану реабілітацію для нашого захисника Михайла Мини успішно закрито!

Завдяки підтримці всіх небайдужих, вдалося повністю оплатити курс реабілітації, який Михайло вже пройшов.

Щиро дякуємо всім, хто став частиною цієї доброї справи. Кожен внесок, кожне поширення і кожне слово підтримки стали важливим кроком на шляху до відновлення.

Дякуємо команді фахівців реабілітаційного центру «АГАПЕ» за професіоналізм, турботу та щоденну працю. Під час курсу Михайло працював над зміцненням м’язів, витривалості, рівноваги та координації, проходив функціональні тренування, займався з фізичним терапевтом і ерготерапевтом. Він також брав участь у стрільбі з лука, заняттях на байдарках і настільному тенісі, які допомагали відновлювати силу, швидкість реакції та мотивацію. Сьогодні Михайло є самостійним у більшості навичок самообслуговування, впевнено користується кріслом колісним і продовжує рухатися вперед.

Особлива подяка нашим друзям з Німеччини — команді Guarded e.V.

Саме завдяки вашій небайдужості цей збір вдалося успішно закрити. Ваша підтримка — це набагато більше, ніж фінансова допомога. Це доказ того, що українські захисники не залишаються наодинці зі своїм болем, що їхній подвиг бачать і цінують далеко за межами України. У час, коли шлях до відновлення довгий і непростий, така міжнародна солідарність дарує не лише можливість пройти необхідну реабілітацію, а й віру, що добро не має кордонів. Дякуємо вам за відкриті серця, довіру та підтримку наших воїнів. Ви стали важливою частиною історії відновлення Михайла.

Попереду ще багато роботи, але цей етап уже позаду. Ми щиро віримо, що кожен наступний день приноситиме Михайлу нові сили, нові досягнення та ще більше можливостей жити повноцінним життям.

Дякуємо, що ви поруч. Разом ми допомагаємо нашим Героям повертатися до активного життя.

 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО:  73 500 ГРН