Боєць Дюк
Я родом з Африки. До України я приїхав у 2023 році після того, як спостерігав за війною між Україною та Росією. З того, що я бачив і відчував, для мене було очевидно: те, що відбувається, несправедливо. Я не вважав справедливим, що на Україну напали і що українці змушені страждати лише через те, що вони хочуть самі вирішувати, як жити у своїй країні.
Якби я мав достатньо фінансових можливостей, я б допомагав Україні грошима. Але таких можливостей у мене не було. Тому я вирішив допомогти тим, що мав, - своєю присутністю та своєю службою.
Коли я вперше приїхав сюди, найбільше мене вразили люди. Вони були дуже доброзичливими та гостинними. Я відчув себе тут як удома. Я приїхав майже перед зимою. Для людини, яка виросла в Африці, це було непросто, адже у нас зовсім інший клімат. Але я військовий. Я прийняв це і залишився сильним. Холод мене не вбив - ось чому я досі живий.
Служба в Україні
Від моменту свого приїзду я майже весь час перебував у війську. Я служив на різних напрямках і більшість свого часу в Україні провів саме там, де точилися бойові дії. За час служби я брав участь у бойових діях поблизу Липців та Куп’янська на Харківщині, на Сумщині, Покровському та Запорізькому напрямках.
За цей час я служив поруч з українцями, американцями, іспанцями, африканцями та військовими з інших країн. Ми всі були різними - і це нормально. Люди завжди різні.
У «Хартії» я служив командиром групи та старшим механіком. На війні дуже швидко розумієш, що не можна жити очікуваннями. Ситуація може бути спокійною, а потім різко змінитися. Тому солдат не повинен очікувати. Він повинен бути готовим адаптуватися до будь-яких обставин.
За час служби я зустрів багато хороших людей. У «Хартії» я знайшов братів. Я свідомо обрав цей підрозділ, бо більшість людей, з якими я тут служу, я знав ще раніше, з інших бригад. Ми пройшли разом довгий шлях.
Я маю братів по зброї. Людей, яким я довіряю. Я не знаю, як вони ставляться до мене, але я довіряю їм. Це люди, з якими ми пройшли довгий шлях разом. Ми служили разом, працювали пліч-о-пліч. Якщо мені потрібно поговорити або попросити про допомогу, я знаю, що можу звернутися до них. Якщо ми вирушаємо на завдання, я знаю, що коли зі мною щось станеться, вони зроблять усе можливе, щоб урятувати мене. І я зробив би для них те саме.
Саме тому я кажу, що вони не просто друзі. Вони - моя сім’я.
Я також хочу сказати тим, хто не у війську. Наші серця повинні битися разом, а не працювати лише як механізми. Пам’ятайте, що це важкий час для країни. Не все, що потрібно солдатам, доходить до них вчасно. Ми часто витрачаємо власні гроші, щоб забезпечити себе необхідним. Тому будь-яка допомога має значення. Без єдності ми не переможемо.
Поранення та евакуація
Одного дня наша медична позиція потрапила під обстріл російської артилерії. Ми отримали виклик на евакуацію поранених. Я сів у машину і вирушив забирати хлопців.
Місія пройшла успішно. Ми знайшли поранених і забрали їх. Але дорогою назад усе змінилося. Машина підірвалася на міні. Вона загорілася і вибухнула.
У той момент я перебував усередині машини. Унаслідок вибуху я втратив праву ногу, праву руку та частину пальців на лівій руці. Крім цього, отримав множинні осколкові поранення голови, обличчя, грудної клітки та кінцівок, черепно-мозкову травму, опіки обличчя й обох очей, а також ушкодження правого ока.
Однак навіть зараз, коли згадую той день, найчастіше думаю не про поранення. Я думаю про людей, які були поруч. Побратими допомогли мені, захистили мене та евакуювали живим. Саме тому я називаю їх своєю сім’єю.
Реабілітація та підтримка
Сьогодні я проходжу лікування та реабілітацію. Вже переніс операції з формування кукс ампутованих кінцівок, аутодермопластику (закриття дефекту мʼяких тканин) на лівій кисті та офтальмологічні оперативні втручання. Попереду ще тривале відновлення, підготовка до протезування.
Через високу ампутацію правої руки та повну відсутність усіх пальців лівої кисті на рівні п’ясткових кісток мені необхідна стороння допомога в повсякденному житті та побуті. Протезування пальців лівої кисті дасть мені можливість уже зараз самостійно виконувати найпростіші щоденні дії. Також це підвищить мої шанси в майбутньому якісно опанувати протези: самостійно їх надягати, користуватися ними та керувати їхніми функціями.
Тому зараз найважливіше для мене - протез пальців лівої руки. Це особливий протез, який виготовляє приватна компанія. Без нього я не зможу почати наступний етап - навчитися ходити з протезом ноги. Але я не проходжу цей шлях сам. Мене підтримують побратими, друзі та люди, які приходять допомогти. Багато моїх друзів із нинішніх і колишніх підрозділів знаходять можливість підтримати мене. За це я дуже вдячний.
Я намагаюся робити все, що можу, навіть зараз, у лікарні. Але поруч немає рідних, які були б зі мною весь час. Тому я покладаюся на фізіотерапевтів та медсестер.
І навіть зараз найбільше я думаю про тих, хто залишається на фронті. Я знаю, що всі вони зайняті своєю роботою. Я не очікую, що вони сидітимуть біля мене в лікарні. Натомість я щодня молюся за них. Молюся, щоб вони успішно виконували свої завдання і поверталися живими.
Мрії та плани
Я не можу планувати те, чого не можу контролювати. Але моя найбільша мрія, щоб ця війна закінчилася. Мені боляче бачити маленьких дітей і немовлят, які сплять у метро за спинами матерів і чують вибухи вночі. Після вибуху я ще гостріше це відчуваю.
Не потрібно бути політиком, щоб зрозуміти, що відбувається в Україні. Якщо хтось приходить у твій дім, усі мають встати і вигнати злодія зі свого дому. Уявіть, як почувається літній чоловік, який прожив на своїй землі сімдесят років і якого змусили її покинути. Навіщо руйнувати традиції, церкви, культуру? Це варварство.
Я не воював за політиків чи політичні партії. Я воював за людей України. За матерів. За дітей. За тих, хто не може захистити себе сам. І я думаю, більшість братів, які приїхали сюди, скажуть те саме.
Кожен може допомогти, хто вміє тримати зброю, нехай іде і допомагає братам на ротаціях. Хто вміє працювати за комп’ютером - є технології, є інші способи. Якщо хоча б одна людина зможе відпочити, поки я допомагаю, - це вже має значення.
Після лікарні я хочу продовжувати допомагати своїм братам будь-яким способом. Знання в моїй голові. Мені не потрібні руки, щоб допомагати братам. Я можу допомагати і без рук.
Чому потрібен збір
Як я вже казав, внаслідок важкого поранення втратив праву руку на рівні плеча, праву ногу на рівні стегна та всі пальці на лівій руці. Одним із ключових етапів реабілітації є протезування пальців. У моєму випадку це не питання комфорту, а необхідна умова повернення самостійності. Через втрату руки та ноги я не можу компенсувати відсутність пальців іншими кінцівками. Саме функціональні протези дозволять мені знову самостійно виконувати базові побутові дії та продовжити реабілітацію.
Згідно з чинним законодавством протези пальців належать до допоміжних засобів реабілітації (технічні та інші засоби реабілітації), забезпечення якими регулюється постановою Кабінету Міністрів України №321 від 5 квітня 2012 року. Відповідно до цієї постанови гранична вартість протезування пальців становить 57 153 грн.
Вона розраховувалася на косметичні (силіконові) протези пальців та інші допоміжні засоби реабілітації, адже донедавна в Україні не було жодної компанії, яка виготовляла функціональні протези пальців. Пацієнтам пропонували або маскувати травму силіконовим протезом, який не має жодної функціональності та виконує лише косметичну функцію, або реампутувати кінцівку.
Для військових діє ліміт ×3, тож 57 153 × 3 = 171 459 грн, але навіть це не може допомогти пацієнтам у повному обсязі, адже функціональні протези коштують у кілька разів дорожче - завдяки складній розробці унікальних протезів під кожен неповторний випадок, сучасним технологіям протезування, використанню якісних матеріалів та виконанню роботи вручну - від розробки до виготовлення.
Повна вартість протезу, який мені підходить, становить 1 071 180,97 грн. З урахуванням сплати від держави в розмірі 171 459,00 грн залишкова вартість складає 899 721,97 грн. Станом на зараз вже частково зібрана частина суми, і потрібно зібрати 551 837,83 грн.
Для мене ця сума є непідйомною, тому я змушений звернутися по допомогу.
Цей протез дасть мені можливість повернути незалежність у повсякденному житті та зробити ще один важливий крок до повноцінного відновлення після поранення.
ЗБИРАЄМО: 551 837 ГРН
Банка Дюка https://send.monobank.ua/jar/7n7VS5i11e