Боєць Олексій Стеценко, позивний МАЛИЙ

Мені 22 роки. Я – кулеметник 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

15 травня 2025 року я підписав контракт і став на захист України. Моєю мотивацією були мої рідні, моя сім’я і моя країна. Я хотів захистити тих, кого люблю. І сьогодні можу сказати чесно: я не жалкую ні про що, що пройшов цей шлях. Службу проходив на Донеччині. Перші бойові виходи, перші обстріли, перші втрати – усе це стало частиною мого життя. Але найбільше я запам’ятав братерство людей, які поруч із тобою готові віддати власне життя.

Перше поранення я отримав під час виконання бойового завдання поблизу Селидового. У наше авто влучив FPV-дрон противника. Я отримав осколкові поранення руки та ноги. Тоді сам собі наклав турнікети і вийшов до своїх на власних ногах. Частина осколків так і залишилася в моєму тілі. Після лікування та проходження ВЛК я повернувся у стрій. Мої побратими залишалися там, на передовій, і я не міг бути осторонь.

8 лютого 2026 року під час виконання розвідувального завдання поблизу Степанівки Краматорського району наша група проводила зачистку окопної лінії. У бліндажі перебували двоє російських військових, яких ми ліквідували. Під час відходу з позиції я отримав поранення. Я не кричав. Просто впав, наклав собі турнікет, схопив кулемет і продовжив вести вогонь по ворогу, щоб прикрити своїх побратимів.

Через кілька десятків метрів поруч розірвалася 120-міліметрова міна. Уламки важко пошкодили ліву сторону тулуба та ногу. Я продовжував рухатися, поки сили не покинули мене.

Мої побратими – ДОБРИЙ, СМЕРТЬ, МАЛІК І СУБОТА – не залишили мене. Вони рятували мене під постійними обстрілами. Через складну ситуацію евакуація була неможливою.

Шість діб я залишався на позиціях.

Шість діб хлопці доставляли мені медикаменти, їжу та все необхідне. Потім вони вивозили мене кілька кілометрів на покинутій тачці під ворожим вогнем. Саме завдяки їм я сьогодні живий.

Лікарі Краматорська боролися за мою ногу. Мені встановили апарат зовнішньої фіксації. Потім були Київ, Львів, Чернівці, численні операції, ускладнення та сильна кровотеча під час одного з хірургічних втручань. Десять тижнів я провів на витяжці. Я не міг піднятися з ліжка. Потім були крісло колісне, милиці і перші кроки, які давалися неймовірно важко.

Сьогодні я продовжую вчитися ходити. Щодня борюся з болем, слабкістю та наслідками важких поранень кінцівок. Але я не здався тоді і не збираюся здаватися зараз.

Моя найбільша мрія – знову стати на ноги та повернутися до своїх хлопців.

Для цього мені необхідна спеціалізована реабілітація в медичному центрі «Марків Рехаб». Саме там я маю шанс відновити функції пошкоджених кінцівок, повернутися до повноцінного життя та продовжити свій шлях. 

Я щиро вдячний кожному, хто підтримає мене на цьому шляху.

 

ЗБИРАЄМО: 35 700 ГРН

Банка Олексія https://send.monobank.ua/jar/74PQPfr8pU