
До повномасштабної війни я працював далекобійником. 24 лютого застав мене в Черкасах – саме там я вивантажився. Дорога додому, у Львів, тривала півтори доби: не було пального, затори, напруга в повітрі. Але я поспішав, бо розумів – маю повернутися і стати до строю.
Я колишній військовий, звільнився ще у 2004 році. Тому, як тільки приїхав додому, одразу пішов у військкомат. Там були великі черги. Пішов у ТРО – така ж ситуація. Тоді я не став чекати: зв’язався з волонтерами і почав возити гуманітарну допомогу до Києва.
У квітні 2022 року я вже був у лавах ЗСУ. Служив у 16-й окремій бригаді армійської авіації водієм на Донеччині.
17 липня 2022 року нас накрила ворожа артилерія з касетними боєприпасами. Це був день, який змінив усе. Нам пощастило, що за тиждень до того у нас з’явився джип – саме ним побратими змогли нас евакуювати.
Я отримав важкі травми – черепно-мозкову і спинномозкову. У перші дні лікарі не давали жодних прогнозів: чи виживу, чи зможу ходити. Перші операції мені робили у Дніпрі, в лікарні Мечникова. Потім були ще операції у Львові. Три місяці я взагалі не міг рухати ногами. Але я вирішив для себе – не здаватися.

Після чотирьох місяців лікування мене звільнили зі служби через важкий стан. Я думав, що далі буде повноцінна державна реабілітація. Але її можливостей недостатньо для таких травм, як у мене.
Довелося шукати шлях самому.
Завдяки побратиму я вперше потрапив до «Західного реабілітаційно-спортивного центру» НКСІУ. Саме там мене почали ставити на ноги. Я вже пройшов не один курс і бачу результат. Зараз я пересуваюсь з милицями. Це вже велика перемога для мене. Але я хочу більшого – хочу ходити впевнено, повернути контроль над тілом і жити повноцінно.
Щоб рухатися далі, мені потрібен ще один курс спеціалізованої реабілітації в цьому центрі. Але його вартість для моєї родини непосильна. Саме тому я змушений знову звернутися по допомогу.
Попри все, я намагаюся триматися і не випадати з життя. Я продовжую займатися улюбленою справою – працюю з автомобілями. Зараз, через стан здоров’я, вимушено змінив формат: надаю консультації онлайн. Але не втрачаю надії повернутися до роботи вживу – до того життя, яке було для мене справжнім.
І для цього мені потрібно відновитися.
Від перших днів поруч зі мною моя дружина – вона приїхала до Дніпра і була зі мною весь цей час. Мене підтримує мій син і побратими. Завдяки їм я не здався тоді і не здаюся зараз.
Дякую кожному за підтримку.
________________________________________
Збір на курс реабілітації для важкопораненого захисника Олександра Севрюгіна успішно закрито!
Потреба оплачена, і Олександр розпочав черговий важливий етап свого відновлення.

Щиро дякуємо кожному, хто долучився до цього збору. Тим, хто підтримав донатом, поширив інформацію, залишив слова підтримки чи просто не залишився байдужим. Кожен ваш внесок став частиною спільної справи та допоміг наблизити цей день.
Особливу подяку хочемо висловити нашим друзям і партнерам з Британії — UAID, які допомогли нам оперативно закрити цей збір.
Сьогодні допомога міжнародних партнерів має надзвичайне значення для українських захисників, які проходять складний шлях лікування та реабілітації після важких поранень. Коли люди за тисячі кілометрів від України підтримують наших воїнів, це не лише фінансова допомога. Це знак солідарності, людяності та віри в тих, хто став на захист своєї країни.
Для Олександра ця підтримка означає можливість пройти необхідний курс реабілітації саме зараз, не втрачаючи дорогоцінного часу на шляху до відновлення. А для всіх нас — це нагадування, що добро не має кордонів, а справжня підтримка здатна змінювати життя.
Попереду в Олександра багато роботи, нові виклики та нові перемоги. Після завершення курсу реабілітації ми обов’язково поділимося результатами та розкажемо про його успіхи.
Дякуємо всім, хто був поруч на цьому етапі. Разом ми допомагаємо нашим захисникам не лише відновлювати здоров’я, а й повертати віру в майбутнє.
Бажаємо Олександру сил, терпіння та впевненого руху вперед. А всім вам — щира подяка за ваші добрі серця.
ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 90 000 ГРН
