Боєць Олександр Севрюгін, позивний ХІМІК

До повномасштабної війни я працював далекобійником. 24 лютого застав мене в Черкасах – саме там я вивантажився. Дорога додому, у Львів, тривала півтори доби: не було пального, затори, напруга в повітрі. Але я поспішав, бо розумів – маю повернутися і стати до строю.

Я колишній військовий, звільнився ще у 2004 році. Тому, як тільки приїхав додому, одразу пішов у військкомат. Там були великі черги. Пішов у ТРО – така ж ситуація. Тоді я не став чекати: зв’язався з волонтерами і почав возити гуманітарну допомогу до Києва.

У квітні 2022 року я вже був у лавах ЗСУ. Служив у 16-й окремій бригаді армійської авіації водієм на Донеччині.

17 липня 2022 року нас накрила ворожа артилерія з касетними боєприпасами. Це був день, який змінив усе. Нам пощастило, що за тиждень до того у нас з’явився джип – саме ним побратими змогли нас евакуювати.

Я отримав важкі травми – черепно-мозкову і спинномозкову. У перші дні лікарі не давали жодних прогнозів: чи виживу, чи зможу ходити. Перші операції мені робили у Дніпрі, в лікарні Мечникова. Потім були ще операції у Львові. Три місяці я взагалі не міг рухати ногами. Але я вирішив для себе – не здаватися.

Після чотирьох місяців лікування мене звільнили зі служби через важкий стан. Я думав, що далі буде повноцінна державна реабілітація. Але її можливостей недостатньо для таких травм, як у мене.

Довелося шукати шлях самому.

Завдяки побратиму я вперше потрапив до «Західного реабілітаційно-спортивного центру» НКСІУ. Саме там мене почали ставити на ноги. Я вже пройшов не один курс і бачу результат. Зараз я пересуваюсь з милицями. Це вже велика перемога для мене. Але я хочу більшого – хочу ходити впевнено, повернути контроль над тілом і жити повноцінно.

Щоб рухатися далі, мені потрібен ще один курс спеціалізованої реабілітації в цьому центрі. Але його вартість для моєї родини непосильна. Саме тому я змушений знову звернутися по допомогу.

Попри все, я намагаюся триматися і не випадати з життя. Я продовжую займатися улюбленою справою – працюю з автомобілями. Зараз, через стан здоров’я, вимушено змінив формат: надаю консультації онлайн. Але не втрачаю надії повернутися до роботи вживу – до того життя, яке було для мене справжнім.

І для цього мені потрібно відновитися.

Від перших днів поруч зі мною моя дружина – вона приїхала до Дніпра і була зі мною весь цей час. Мене підтримує мій син і побратими. Завдяки їм я не здався тоді і не здаюся зараз.

Дякую кожному за підтримку.

 

ЗБИРАЄМО: 90 000 ГРН

Банка Олександра https://send.monobank.ua/jar/3WWitDpjng