Боєць Андрій Сизон, позивний ФАРАОН

Я кадровий військовий. 5 квітня 2021 року я приєднався до Збройних сил України. Строкову службу проходив в Окремому президентському полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. Був радіотелеграфістом. Стояв у строю на параді до Дня Незалежності у 2021 році. Тоді це було про честь. Зараз я розумію – це було ще й про відповідальність, яка прийшла зовсім скоро.

26 листопада 2021 року я підписав свій перший контракт. Став стрільцем помічником гранатометника.

Війну я зустрів по тривозі –  прибув у частину без вагань. Ми тримали оборону Києва, урядового кварталу. У березні 2022 я підписав другий контракт –  вже сержантський. Навчався в Україні та за кордоном, працював із мобілізованими новачками. Передавав те, що знав сам.

З 15 травня 2023 року я був на сході – на Авдіївському напрямку, поблизу Красногорівки, біля коксохімічного заводу. Там не буває тихо.

30 вересня почалися перші штурми прямо на моїй ділянці. Ворог ішов на БМП. Ми відбили цей штурм. Було важко. Ми втратили побратимів. Але й взяли в полон чотирьох бойовиків. Наступного дня  знову штурм. І ми знову вистояли. А потім почався мінометний обстріл. Пам’ятаю удар… і як мене накрило.

Осколок влучив у голову.

Я прийшов до тями на кілька хвилин. Навколо все гуділо від вибухів – міномети, артилерія. Побратими врятували мене. Затягнули в укриття, зняли пробитий шолом, перев’язали голову. Потім переносили на іншу позицію під обстрілами ближче до евакуації.

Знову накривало. Мене затягнули в окоп, ще раз перев’язали. Коли стало трохи тихіше, понесли далі, на крайній рубіж. Там мене забрав побратим на багі і передав медикам батальйону.

Що було далі –  я не пам’ятаю. Кома.

Я прийшов до тями вже в Києві, у госпіталі. Скільки був у комі не знаю. Кажуть, від трьох до десяти діб. До 24 жовтня я був у госпіталі. Потім клініка «Оберіг», де мене почали ставити на ноги. З 25 грудня знову лікарні, реабілітації, постійна боротьба.

На початку травня 2024 року мене звільнили зі служби за станом здоров’я.

Зараз я живу з наслідками поранення –  у мене лівобічний геміпарез, фактично параліч. Я заново вчуся рухатися. Вчуся керувати рукою, робити кроки. Це важко. І це довго.

Але я не здався там –  і не здамся тут.

Я сам шукаю можливості для відновлення. І зараз мені дуже потрібна спеціалізована реабілітація у «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ. Це шанс повернути рух, силу, контроль над тілом. Але така реабілітація коштує дорого. Сам я не справлюсь.

У мене є мрія.

Говерла.

Я вже піднімався на неї до повномасштабної війни. І хочу зробити це знову. Своїми ногами. Стояти на вершині. Відчути той самий смак свободи.

Війна поруч. Вона в моїй історії. В моєму тілі. В кожному русі, який дається через біль.  Курс реабілітації – це важливий крок до відновлення. Крок до життя. Крок до моєї Говерли.

 

ЗБИРАЄМО: 90 000 ГРН

Банка Андрія https://send.monobank.ua/jar/3AYe9j7SSm