Боєць Євгеній Гаврилейко, позивний STARLINK

Все почалося у 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення. Тоді я ще не до кінця розумів, що відбувається, але вже точно знав одне – я не хочу жити під триколором. Почали створювати ТРО, і я пішов туди. П’ять днів оббивав пороги ТРО, військкомату… Але мені сказали: «Ще малий, іди гуляй». Мені було 19. Я відповів: «Добре. Знадоблюся – знайдете».

Так і було.

Через рік на роботу прийшла повістка. Я з’явився, щоб оновити дані, – і вже 23.02.2023 був на навчанні. Це була моя нагода помститися за друга, який загинув у 2022-му. Тоді я вже чітко розумів, що ці гниди зробили з моєю державою. І знав: їх потрібно залишити тут, щоб вони були як міндобриво.

Я потрапив у 81-шу окрему аеромобільну Слобожанську бригаду, 90-й окремий аеромобільний батальйон.

Поранення сталося раптово.

Ми змінювалися на позиції. Підійшли на точку евакуації, швидко завантажилися в машину. Я з побратимом стрибнули в кабіну. Водій дав по газах – і ми поїхали. По нас уже працював міномет.

Далі – темрява.

Я прокинувся в лікарні Мечникова. Потім пам’ятаю, як везли до Києва. Я відкривав очі, мені давали попити, і я знову відключався. Я ще не розумів, що зі мною.

У Києві я прийшов до тями не одразу. Минуло кілька днів. Мама не отримувала від мене відповіді, почала шукати, дзвонити… І знайшла. Я пам’ятаю той день, коли вона зайшла в палату. Я не міг говорити. Не міг нічого. Просто покотилися сльози.

Потім я почав вчитися заново. Говорити – по складах. Голова боліла так, що хотілося її просто зняти. Мені купили букварик – і я, як маленький, читав потрохи. Заново. Крок за кроком.

Далі почав ходити. Так само – як дитина. Тримаючись. Повільно. З підтримкою рідних.

Потім розпочалася реабілітація.

Я вдячний кожному, хто допомагає нам відновлюватися. Хто вкладає в нас сили, час і віру. Бо це не тільки про фізичне відновлення. Це про те, щоб знову відчути себе людиною. Навчитися говорити, рухатися, жити.

Реабілітологи кажуть: у мене все вийде. Головне – не здаватися.

І я не здаюся.

У мене є мрія. До війни я дуже хотів стрибнути з парашутом, але, мабуть, не в цьому житті. Зараз моя мрія інша: піднятися на вершину разом із моєю дружиною. І там, нагорі, підняти наш козацький стяг. І просто жити. Подорожувати. Бути поруч.

Але зараз мені потрібна допомога. Для того, щоб повернутися до повноцінного життя, мені необхідна спеціалізована реабілітація у «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ. Це шанс зміцнити тіло, повернути контроль над собою.

На жаль, така реабілітація потребує значних коштів, яких моя родина самостійно не потягне.

Я дуже хочу відновитися і дійти до своєї вершини.

______________________________________

Збір на реабілітацію Євгенія успішно закрито!

Курс відновлення вже розпочато. Попереду — багато роботи, відновлення та важливих перемог.

Ми щиро дякуємо кожному, хто підтримав цей збір донатом, поширенням, словами підтримки та вірою. Саме завдяки вам Євген отримав можливість пройти необхідну реабілітацію та зробити ще один крок до відновлення.

Окрема подяка нашому постійному партнеру — мережі супермаркетів «Харків», які під час великодньої благодійної акції підтримали важкопоранених захисників та спрямували частину коштів на реабілітацію Євгена.

Дякуємо кожному, хто поруч! Коли об’єднуються люди — з’являються сили й надія рухатися далі.

Результатами реабілітації ми обов’язково поділимось після завершення курсу.

 

 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 90 000 ГРН