Боєць Олександр Тимощук, позивний ТЬОМА
Я добре пам’ятаю, як усе починалося. Ще у 2014 році, коли війна вперше прийшла на нашу землю, я не зміг залишитися осторонь. Пішов в АТО разом із першим батальйоном територіальної оборони Волині. Після формування нас направили в Конотоп, а згодом — у Дебальцеве. Ми виконували свої завдання, тримали позиції, і тоді нам пощастило — нас замінила 128 бригада, і ми всі повернулися додому. Я повернувся виснаженим, але живим.
Я тоді думав, що найстрашніше вже позаду.
Але 24 лютого 2022 року все почалося знову. І я знову не зміг стояти осторонь. З перших днів повномасштабного вторгнення я добровільно пішов захищати Україну. Спочатку був на Київщині, у селі Базар. Потім — Миколаївський напрямок, далі — Донецький. Ми були і в багатьох гарячих точках Харківщини. Там, де було найважче — там були і ми.
19 травня 2022 року, село Трипілля, Бахмутський район — день, який розділив моє життя на «до» і «після». Я отримав мінно-вибухову травму, осколкові поранення задньої поверхні шиї, відкритий перелом шийного відділу хребта з ураженням спинного мозку. У той момент я на кілька хвилин втратив зір. Я дихав, але не міг поворухнутися і не міг говорити. Мене врятували мої побратими — Козак і Віталік. Було багато поранених, але вони не залишили мене.
Далі почалася боротьба за життя.
Мене доправили до Дніпра, у лікарню Мечникова. Там провели перші операції, видалили осколок. Я був підключений до апарата штучної вентиляції легень — він дихав за мене. Почалися проблеми з внутрішніми органами, лікарі шукали джерела кровотечі в черевній порожнині. Ризики були величезні, але я тримався.
Потім був Київ, військовий госпіталь. Там я боровся зі страшною пневмонією. Були моменти, коли я навіть не впізнавав своїх рідних.
Після цього мене перевели до лікарні «Феофанія». Там зробили ще одну складну операцію — виявили три отвори в сечовому міхурі. Там у мене сталася клінічна смерть, але лікарі повернули мене до життя. Після цього були сильні судомні напади, які я також пережив.
Загалом я переніс 16 операцій.
Згодом мене направили до Чехії, у місто Оломоуц. Коли я туди потрапив, то важив лише 40 кілограмів. Я був дуже слабкий. Мене знову підключили до ШВЛ, повернули до харчування через крапельниці. Але саме там почалося відновлення. Пролежень почав загоюватися, стан потрохи стабілізувався.
Я ніколи не забуду тих людей, які допомагали — лікарів, волонтерів, українців і іноземців, які підтримували мене, навіть не знаючи особисто. Завдяки їм я вистояв.
Лікування і реабілітація закордоном дала результати. Я значно окріп: зміцнив руки, почав трохи ворушити великим пальцем. Знову можу говорити нормально, без шепоту. Панічні атаки стали рідшими. Я почав більше спілкуватися з друзями і побратимами, які мають подібні поранення. Зараз я можу самостійно побритися, почистити зуби, поїсти — якщо мені допоможуть підготувати все необхідне.
Після лікування за кордоном переді мною був вибір — залишитися там або повернутися в Україну на реабілітацію. Я обрав Україну. Я обрав реабілітаційний центр «Агапе», бо дуже скучив за рідними, за домом, за своєю землею.
Зараз я розпочинаю реабілітацію тут, попереду ще дуже довгий шлях. Зі мною почали активно і дуже уважно працювати. Тут мене вчать заново жити у своєму тілі. Щодня ми відпрацьовуємо вправи для рук і ніг, щоб повернути силу і контроль. Мене навчають, як правильно пересідати з ліжка у крісло колісне за допомогою спеціальної дошки, як безпечно митися в душі на спеціальному кріслі, як самостійно їсти за столом у їдальні. Здавалося б - прості речі, але для мене зараз це великі кроки вперед. І це для мене надзвичайно важливо.
До війни я був активним і спортивним. Футбол, велосипед, рух — це було моє життя. Зараз моє найбільше бажання — знову відчути своє тіло, бути мобільним. Я знаю, що це можливо. Але для цього потрібна тривала спеціалізована реабілітація. Для моєї родини її вартість непосильна, тому я змушений звернутися по допомогу.
Я пройшов через біль, операції, клінічну смерть — і вистояв.
Реабілітація в центрі «Агапе» — це мій шанс повернутися до активного життя, стати самостійним і бути незалежним від сторонньої допомоги.
______________________________________
Збір на курс реабілітації для Олександра Тимощука успішно закрито!
Щиро дякуємо кожному, хто долучився: донатом, поширенням, словами підтримки. Це справді спільний результат великої кількості небайдужих людей.
Курс реабілітації вже триває, і Олександр щодня наполегливо працює разом із фахівцями центру «АГАПЕ». У нього є сильна мотивація і велике бажання відновлюватися — і це дуже відчутно в процесі.
Водночас команда реабілітологів звернулася з рекомендацією продовжити курс. Фактична вартість лікування виявилася більшою (140 000 грн), ніж зазначалося спочатку (112 000 грн), і наразі є потреба збільшити курс відновлення.
Олександру складно дається вертикалізація і навіть положення сидячи, є виражена стягнутість у руках, що обмежує рухи. Продовження занять необхідне, щоб поступово покращити переносимість навантажень, зменшити напруження рук та відновлювати їх функції.
Також важливо навчити маму — як правильно доглядати за пацієнтом, позиціонувати його та безпечно допомагати в рухах. Продовження реабілітації є важливим не лише для самого Олександра, а й для підготовки родини до подальшого догляду.
Цей курс лише початок, але дуже важливий.
Ми щиро вдячні кожному з вас за підтримку. Саме завдяки вам Олександр має шанс рухатися вперед. Результатами реабілітації обов’язково поділимося після завершення курсу.
Віримо, що найкращі зміни ще попереду!
ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 140 000 ГРН
