Боєць Валерій Чирка, позивний ВЕЛЕС
Я молодший сержант, бойовий медик 110-ї бригади територіальної оборони.
На початку березня 2022 року я добровільно прийшов до військкомату. Тоді для мене все було дуже простим і зрозумілим: почалася велика війна, і я не міг стояти осторонь. Я пішов захищати свою сім’ю, свою країну – щоб мої рідні могли спати спокійно.
Служив бойовим медиком. Моє завдання було рятувати побратимів там, де кожна хвилина може стати останньою.
27 вересня 2024 року на Донецькому напрямку ми виконували бойове завдання. Нас на позиції було троє. Це був уже четвертий день. Раптом почався мінометний обстріл. Один із моїх побратимів загинув. Мене тяжко поранило. Я одразу втратив свідомість. Коли через якийсь час прийшов до тями, перше, що зробив – взяв рацію і викликав допомогу. Повідомив, що я «300».
Мене довго не могли забрати. Над позицією постійно літали ворожі дрони, і підійти було майже неможливо. Я то втрачав свідомість, то знову приходив до тями. Зрештою побратими, ризикуючи власним життям, змогли дістатися до мене. Вони винесли мене на ношах і евакуювали в безпечну зону. Дорогою я знову і знову втрачав свідомість.
Мої поранення були дуже важкими: мінно-вибухова травма, черепно-мозкова травма, контузія, струс мозку, два відкритих переломи правої гомілкової кістки зі зміщенням, множинні осколкові поранення. Спочатку мені надали допомогу у шпиталі, а потім евакуювали до Дніпра, де зробили операції на голові та ногах.
Рідним я повідомив не одразу. Не хотів їх лякати. Лише на четвертий день подзвонив доньці.
2 жовтня 2024 року вона приїхала до мене у шпиталь. Я тоді лежав у реанімації і почувався дуже погано. Того ж дня мене евакуаційним поїздом відправили до Вінниці, де лікування продовжилося. Наслідки поранення виявилися дуже важкими. У мене відсутня частина лобної кістки, а деякі уламки назавжди залишаться в моєму тілі.
На правій нозі бракує приблизно 13 сантиметрів кістки. Спочатку цю порожнину заповнили цементним спейсером і встановили апарат Єлізарова.
У лікарнях я лежав до грудня 2024 року.
Після цього моя донька забрала мене до Запоріжжя, де ми продовжили лікування. Я двічі потрапляв до гнійного відділення 9-ї лікарні, тому що апарат почав загниватися. У той час пересувався на кріслі колісному, а всі лікарні, документи і поїздки взяла на себе моя донька. Самостійно я фізично не міг цього зробити.
Влітку 2025 року вона відвезла мене до завідувача травматології 5-ї лікарні Запоріжжя. Після обстежень стало зрозуміло: мені потрібен індивідуальний титановий імплант, який виготовляють спеціально під мій випадок. Завдяки благодійному фонду «Територія життя» цей імплант для мене виготовили. У серпні 2025 року мене прооперували та встановили його. Я щиро вдячний лікарям, особливо Яцуну Євгенію Володимировичу, який взявся за мій складний випадок.
Імплант прижився добре. Я вже можу наступати на ногу.
Але за час лікування мої м’язи сильно атрофувалися, і кожен крок дається дуже важко і боляче. Зараз я пересуваюся на двох милицях.
Моя найбільша мрія зараз – знову навчитися ходити. Хоча б з однією палицею.
Для цього мені необхідна інтенсивна спеціалізована реабілітація у «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» НКСІУ, де працюють фахівці, які допомагають важкопораненим військовим повертатися до життя. Самостійно оплатити таку реабілітацію я не можу. Тому я змушений звернутися по допомогу.
Я пішов на війну добровольцем, бо хотів захистити свою родину і свою країну. Тепер я дуже хочу повернути собі можливість ходити і жити без постійного болю.
_____________________________________
Збір на курс реабілітації для Валерія Чирки успішно закрито. І найголовніше — курс відновлення вже розпочато.
Щиро дякуємо кожному, хто долучився: за донати, за поширення, за небайдужість. Саме завдяки вам це стало можливим. Щодня Валерій старанно займається з фахівцями. Він має сильну мотивацію і плідно працює на кожному занятті. Кожен наступний крок — більш впевнений.
Ми віримо, що попереду — відновлення і хороші результати. Обов’язково поділимося ними після завершення курсу.
Дякуємо, що ви поруч.
ЗІБРАНО: 90 000 ГРН