Боєць Олег Палійчук, позивний АЛІГАТОР

Я молодший сержант Збройних Сил України.

У перший день повномасштабного вторгнення я був надто спокійний. Навколо метушня: люди поспішали, тікали, скуповували все потрібне й не зовсім. А ми з братом просто поверталися додому на Франківщину з Києва. І саме в цій тиші всередині мене народилося рішення.

Вже вдома я чітко зрозумів: я не зможу захистити свою родину, близьких і друзів, якщо просто чекатиму. Я не міг залишитися осторонь. Тому добровільно доєднався до лав Збройних Сил України. Мене взяли швидко – молодий, вмотивований, готовий боротися не просто зі зброєю, а за ідею. За вільну Україну.

Спочатку я служив неподалік дому. Там проходили навчання – перші стройові кроки, перші накази, перше усвідомлення, що життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Там я зустрів побратима, з яким швидко здружився. Настільки, що згодом ми разом були в моїх батьків удома. Рідні могли приїжджати раз на тиждень. Кілька хвилин поруч – обійми, погляди, слова, які не завжди встигали сказати. Ці зустрічі тримали й нагадували, заради чого все це.

Згодом я продовжив службу в Києві. Здавалося, що ритм уже знайомий. Але невдовзі мене відрядили до Харкова. Це була лише зупинка. Далі – наказ вирушати на Луганський напрямок. У той момент я зрозумів: навчання закінчилося. Почалася справжня війна.

Лиман. Бахмут. Соледар. Дні й ночі під мінометно-артилерійськими обстрілами. Виснаження, холод і постійна готовність. Побратими поруч і тиша, яка інколи лякала більше за вибухи. З часом я став командиром відділення. Я відповідав за своїх хлопців. Йти вперед було легше, ніж повертатися з втратами. Кожен крок – це відповідальність за чужі життя.

Бахмут ми тримали місяць. Потім був короткий перепочинок – не щоб відновитися, а щоб просто видихнути. І знову вперед. Фронт не питав, чи ти встиг відпочити. Він вимагав триматися. І ми трималися.

28 березня 2023 року під час оборони в районі населеного пункту Богданівка Донецької області, поблизу Бахмута, під мінометно-артилерійським обстрілом я отримав важкі поранення. Це були вогнепальні осколкові поранення обох гомілок із великим дефектом м’яких тканин лівої ноги.

Все сталося швидко. Пам’ятаю, як в останню секунду взяв телефон, щоб дорогою на евакуацію встигнути написати дружині. Пам’ятаю, як наклав джгут. Тоді болю майже не відчував – ніби організм працював замість мене.

Почалася евакуація: Краматорськ, Дніпро, Львів, Чернівці. У Львові лікарі зробили все можливе й неможливе, щоб урятувати ногу – і їм це вдалося. Мені провели неодноразові хірургічні обробки ран, встановлення VAC-системи, аутодермопластику. Діагностовано пошкодження нервів нижньої кінцівки, посттравматичну нейропатію, контрактуру лівого гомілковостопного суглоба, стійкий больовий синдром та обмеження рухів.

Окрім цього, після численних контузій МРТ виявило ретроцеребелярну кісту головного мозку. 

Сьогодні я все ще потребую тривалої реабілітації. Але для повноцінного відновлення мені необхідне спеціалізоване лікування у Клініці Святенко. Саме там є можливість пройти комплексну реабілітацію, спрямовану на відновлення рухливості, зменшення болю та повернення до активного життя. Але для цього мені потрібна підтримка.

Моя ціль – одна. Повернутися в стрій.

В армії я знайшов себе. Там моя команда, мої побратими, моя відповідальність. Я хочу бути поруч із ними. Не спостерігачем. Не людиною «після війни». А військовим, який знову може виконувати свою роботу на високому рівні.

________________________________________

Збір на реабілітацію для Олега Палійчука  закрито. Потребу повністю оплачено, курс реабілітації пройдено.

Дякуємо кожному, хто долучився: донатами, поширеннями, добрим словом. Саме ви стали тією силою, яка перетворила допомогу на реальний результат.

Окрема щира подяка команді "Першої приватної броварні" за вагому підтримку та небайдужість. Завдяки вам вдалося оперативно забезпечити Олега необхідним лікуванням — без затримок і втрати дорогоцінного часу для відновлення. 18 820 грн, які залишились від збору на сани для Анатолія Жуміка, були спрямовані на реабілітацію Олега і стали важливою частиною цього результату.

Ми поруч. Ми віримо. І разом крокуємо далі.

 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 80 000 ГРН