Боєць Ярослав Семчишин, позивний ДОВГИЙ

Я молодший сержант Збройних сил України. Військова справа була зі мною завжди: я проходив строкову службу й знав – якщо країні знадоблюся, піду без вагань.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, я сам прийшов у військкомат із повісткою. Це був не примус –  це був мій свідомий вибір. Я пройшов навчання у Львівській та Полтавській областях, успішно пройшов відбір до Десантно-штурмових військ і став до лав 82-ї бригади.

Нас готували до операції, про яку тоді не говорили вголос. Згодом про неї дізнався увесь світ. Курськ. Я обіймав посаду головного сержанта 3-го десантно-штурмового батальйону. Моєю відповідальністю були люди –  побратими, особовий склад. Я дбав про них так, як умів: у бою, в русі, в найважчих умовах. Бо на війні головне –  не залишити своїх.

6 серпня 2024 року почався наступ. Наше завдання –  зайти на територію ворога й закріпити позиції. Росіяни швидко оговталися: масово пішла техніка, дрони, почалися вуличні бої. Поблизу населеного пункту Новоіванівка, у лісосмузі, я прийняв бій. Я особисто збив два ворожі дрони. Третій скинув гранату. Вона розірвалася просто у мене на голові, пробивши кевларову каску.

Ми опинилися в оточенні.

Я змінював позиції, поруч був важко поранений побратим. Евакуація в умовах наступу була майже неможливою, але я викликав її. Медики нашої бригади зробили неможливе – прорвалися до нас. 

У той момент по рації вже передали: «ДОВГИЙ – 200». 

Але я вижив.

На стабілізаційному пункті підтвердили: я живий, але маю важку проникаючу черепно-мозкову травму. Моя сім’я понад тиждень не знала, де я і чи я живий взагалі. 14 серпня 2024 року мене перевели до Сум і прооперували. Я дивом згадав номер телефону рідних –  медсестра подзвонила й сказала, що я живий. Потім були Київ і Львів, ще одна операція. Дефект черепа закрили титановою пластиною.

Наслідки поранення важкі. У мене лівобічний та частково правобічний геміпарез. Я не можу керувати лівою рукою і ногою, не можу самостійно сісти, не можу обслуговувати себе в побуті без сторонньої допомоги. Почалася довга реабілітація в різних містах України. Увесь цей шлях поруч зі мною мама. Є позитивна динаміка, є прогнози, сила в кінцівках з’являється, але шлях до самостійності ще дуже довгий.

За мужність і за те, що я вивів взвод з оточення без втрат, мене особисто нагородив Президент України орденом «За мужність» III ступеня. Для мене це велика честь і водночас нагадування про відповідальність –  жити далі й боротися.

Після року державної реабілітації ми з родиною були змушені звернутися до приватного реабілітаційного центру в Модричах. Там я проходив відновлення шість місяців за власний рахунок. Реабілітологи відзначають мою наполегливість і бажання працювати. 

Мені 42 роки. У мене є син, батьки, родина. Я дуже хочу повернутися до максимально самостійного життя. Наступний і вкрай важливий етап — Західний реабілітаційно-спортивний центр, який має великий досвід роботи з такими важкими пораненнями. Я щиро вірю, що саме там зможу зробити ще один реальний крок до незалежності від сторонньої допомоги. Але правда така: фінансові можливості моєї родини вичерпалися. Ми зробили все, що могли самотужки, а тепер змушені звернутися по допомогу.

Я мрію знову бути корисним. Я знаю: військова служба – це моя стихія. Навіть якщо вже не на передовій, я знайду спосіб служити Україні. Але зараз мені потрібна підтримка.

Моя війна не закінчилася. Вона триває щодня – у реабілітаційній залі, у болю, у втомі, у маленьких перемогах над власним тілом.
 

___________________________________________

Збір на 30-денний курс реабілітації для Ярослава — успішно закрито. Необхідну суму зібрано, і потребу вже оплачено. 

Щиро дякуємо кожному, хто підтримав цей збір донатом, поширенням, добрим словом. Кожен ваш внесок — це реальна допомога і крок до відновлення. Окрема вдячність нашим партнерам з Канади за підтримку та довіру.

Реабілітація Ярослава триває. Поруч із ним постійно його мама, яка супроводжує і підтримує його на цьому непростому шляху. Зараз Ярослав ще потребує сторонньої допомоги у побуті, але щодня працює над тим, щоб повернути собі якомога більше самостійності.

Ми віримо, що попереду — нові результати, нові перемоги і важливі кроки вперед. Обов’язково поділимося ними після завершення курсу реабілітації.

За курс реабілітації Ярослава було сплачено за рахунок ваших донатів та за підтримки Канадсько-Української Фундації та Національного Конгресу Українців Канади UCC.

 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 120 000 ГРН

_____________________________________

Під час курсу відновлення Ярослава команда фахівців з реабілітації провела детальну оцінку його стану та рекомендувала виготовлення індивідуальних ортезів типу АФО для обох нижніх кінцівок. Ці ортези є надзвичайно важливими для подальшого відновлення ходьби, формування правильного патерну рухів та збільшення самостійності.

Реабілітологи також звернулися до фонду з рекомендацією продовжити інтенсивну реабілітацію Ярославу після завершення ортезування, адже саме поєднання сучасних ортезів та спеціалізованих занять дає найбільші шанси на покращення функцій і повернення до активного життя.

Наразі захисник завершує процес ортезування і вже готовий розпочати наступний етап боротьби за своє відновлення. Саме тому фонд відкриває збір на другий курс інтенсивної реабілітації для Ярослава Семчишина, позивний ДОВГИЙ.

 

ЗБИРАЄМО: 120 000 ГРН

Банка Ярослава https://send.monobank.ua/jar/5MtcMkZk7J