Боєць Віктор Ярославцев, позивний МАЖОР

Я діючий військовий, майор ЗСУ, командир роти 23 ОСБ. Я з родини військових, родом із Дніпродзержинська – нині Кам’янське, Дніпропетровська область. Служив по мобілізації, потім за контрактом з 2015 по 2018 роки, і з 2022-го – знову в строю. До повномасштабної війни мав цивільну професію – начальник будівельного майданчика. Будував – тепер захищаю.

25 березня я прийшов у військкомат добровольцем. Біля будівлі стояли сотні людей, яких не взяли. Було хвилювання: а якщо й мене не приймуть? Та страх не зупинив. Мене взяли одразу – бойовий досвід мав значення. Ми почали із захисту Києва та області, згодом підрозділ направили на Донеччину.

У серпні 2022 року під Мар’їнкою, під час штурму сусідніх позицій, які захопили окупанти, пролунав постріл із танка. Саме тоді я отримав важке поранення ноги. Далі – лікарні, операційні, очікування і надія. 17 операцій – майже кожні чотири місяці. Лікарі боролися за ногу, інколи не знаючи, що робити далі, але не здавалися. Лікування проходив в Україні, Латвії, Чехії, були консультації в Туреччині. Та саме українські лікарі врятували мені ногу. Ендопротезування не ризикнули робити: занадто велика зона ураження і високий ризик неприйняття імпланта. Ставили пластини і стрижні. Наразі – пластина.

Я живу з цим щодня. Ходьба дається важко. Я можу сісти за кермо, можу бути самостійним у побуті, але нормальної ходи немає. Є суттєві обмеження амплітуди руху, порушена опороздатність нижньої кінцівки. Лікарі не дозволяють наступати на ногу на 100%. Проте без дозованого, контрольованого навантаження відновлення неможливе. Саме тому реабілітація під наглядом фахівців — критично необхідна.

Коментар реабілітолога звучить просто і чесно: роботи ще дуже багато. Потрібно фіксувати досягнуте, нарощувати силу нижніх кінцівок, відновлювати активну амплітуду рухів – крок за кроком, під контролем, без ризиків. Перший місяць ми це робили. Тепер потрібно продовжувати і вдосконалювати.

Моя ціль – впевнено стояти на ногах, пересуватися без милиць і повернутися до служби. Мене чекають у підрозділі. Я не відмовляюся від свого шляху і не шукаю виправдань. Я прошу підтримки.

Для цього мені потрібна спеціалізована реабілітація в Західному реабілітаційно-спортивному центрі НКСІУ – місці, де з поранених знову роблять тих, хто може жити і служити далі. Це довгий і дорогий шлях. Але він можливий.

Війна не десь далеко. Вона поруч. Вона в моїй нозі, у моїх кроках, у кожному русі, який я відновлюю щодня.
____________________________________

Збір на 30-денний курс реабілітації для Віктора Ярославцева успішно закрито. Потреба повністю оплачена.

Це не просто ще один етап лікування. Це відновлення і шлях до повноцінного життя, крок за кроком, попри біль, обмеження і довгий шлях попереду.

Ми щиро дякуємо нашим партнерам з Канади, а також кожному, хто підтримав цей збір донатом або поширенням. Саме завдяки вам Віктор має можливість продовжувати боротьбу  за своє відновлення.

Коментар головного фізичного терапевта "Західного реабілітаційно-спортивного центру" НКСІУ.

Реабілітаційні цілі були спрямовані на збільшення мобільності, амплітуди руху лівої ноги, покращення сили, витривалості та зменшення болю в спині. Досягнуто частково через складність травми та обмеження навантаження. Втім, динаміка є:

• Вінгейт тест: було 398 - стало 423 Вт
• Максимальна потужність: було 465 - стало 511 Вт
• Тест 4-х квадратів: було 9,5 - стало 7,4 сек
• «Встань та йди»: було 9,1 - стало 7,8 сек
• 10 м ходьби: було 6,7 - стало 5,3 сек
• 6 хв ходьби: було 457 - стало 475 м
• Сила м’язів (ліва нога): було 2,2 - стало 16 кг

Це показники - дуже важливі перемоги, за якими стоїть щоденна праця. Попереду ще шлях. Але тепер він точно не один. Дякуємо, що ви поруч. Віримо разом у повне відновлення Віктора.

За курс реабілітації Вадима було сплачено в рамках програми «РЕАБІЛІТАЦІЯ КІБОРГІВ 2.0» за підтримки Канадсько-Української Фундації та Національного Конгресу Українців Канади UCC.
 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 90 000 ГРН