
Я громадянин Словаччини. На початку цього року я приїхав в Україну. Відчув, що не можу лишатися осторонь війни, яка забирає життя людей, котрі ніколи не просили про цю біду. Я був диспетчером в Австрії, мав спокійне життя, але всередині щось кликало. Хотів бути поруч з тими, хто бореться за свободу. Хотів допомогти так, як умію.

Мій позивний АРТУР. Так зручніше було хлопцям, а потім і мені. Тепер це як друга шкіра. Я служу в 25 повітряно десантній бригаді як оператор дрона. На Покровському напрямку ми бачили все. Бруд, туман, рухи ворога, холод, втому. І відчуття, що твоя робота справді важлива.


Того дня я повертався з розвідки. Була майже тиша. Знаєте, така тиша, яка насторожує. Один крок… і чорне провалля. Міна, найімовірніше скинута з ворожого дрона. Різкий хлопок, світ падає вбік. Я усвідомив одразу… ноги… їх уже нема. Але свідомість трималася міцно. Я дихав, намагався не думати зайвого.
Поки лежав, робив усе, що міг. Накладав собі турнікети. Перевіряв, де ще пішла кров, чи є уламки. Тримався, хоч руки ледь слухалися. Потім приїхали хлопці з нашої позиції. Обережно, швидко, з тими рухами, які приходять тільки тоді, коли ти вже сотні разів рятував побратимів. Вони перепровірили все, заспокоїли, а я… я найбільше переживав, щоб через мене ніхто інший не постраждав. Слава Богу, всі лишилися живі.

Евакуювати мене вдалося лише наступного дня. Я був при свідомості весь цей час. Уже в лікарні дізнався повний масштаб ушкоджень. Ампутація обох ніг вище коліна. Травмована ліва кисть. Осколкові поранення. Ланцюг операцій. Довгі ночі. Повільні ранки.

Але життя не закінчилося. Просто стало іншим.
Зараз я чекаю, коли культі остаточно заживуть, та починаю шлях реабілітації. Треба навчитися пересуватися кріслом колісним, зміцнити м’язи, повернути контроль над тілом. Та розпочати підготовку до протезування. Ціль – знову стояти. Хочу знову працювати з дронами в армії, залишатися корисним. Мрію бути поруч із тими, заради кого я сюди приїхав.
Мені потрібна реабілітація в Західному реабілітаційно спортивному центрі НКСІУ. Без неї шлях до протезування просто неможливий.


Фахівці центру пояснили мені план. Перший місяць загоюються культі. Другий місяць вони будуть їх формувати, бентувати, працювати з рубцями, адаптувати до навантажень, до осьових. Це делікатний, складний процес. Третій місяць уже можна буде починати співпрацю з протезистами. Чи будуть це фахівці зі Львова, Харкова або ті, кого мені радили в Дніпрі сказати зараз важко. Все залежатиме від того, як моє тіло відреагує на перші етапи. Але план є. Він амбітний. І дуже потрібний.
Щоб цей шлях почався, мені потрібна підтримка. Реабілітація триватиме не менше трьох місяців. Вона дорога. Але це мій шанс повернути собі рух, життя, роботу, сенс.
______________________________________________
Збір на реабілітацію Йожефа успішно завершено. Усі три курси реабілітації повністю оплачені. Потреба закрита.
Це важливий момент. Не просто фінальна крапка збору, а підтвердження того, що шлях відновлення відбувається системно і до кінця. Три курси реабілітації для Йозефа це відновлення фізичних можливостей, адаптація до нового тіла і кроки до повноцінного, самостійного життя.

За період проходження реабілітації фахівці працювали над розвитком сили, витривалості та активної амплітуди рухів верхніх кінцівок, підвищенням толерантності до фізичного навантаження, опануванням навичок користування активним кріслом колісним та глибшим розумінням власного стану. Поставлені цілі досягнуті.
Результати обстежень і тестів за три курси реабілітації:
Після завершення відновлення в центрі команда фахівців рекомендують Йозефу звернутися за консультацією ортезиста протезиста та продовжити реабілітацію за місцем проживання для соціальної і побутової адаптації.
Ми щиро дякуємо кожному, хто підтримав цей збір донатом, поширенням, довірою. Завдяки вам три курси реабілітації стали реальністю. А разом з ними і відчутна надія, що відновлення триває і має сенс.
Збір завершено. Шлях продовжується.
ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 270 000 ГРН
