Боєць Олег Колеух, позивний ЦУНАМІ

Я з дитинства знав, ким хочу бути. Біля мого дому була військова частина, і я годинами стояв біля її воріт, дивився на солдатів, збирав фуражки — українські, іноземні, усі, які тільки міг дістати. У мене родичі військові, і всі знали: Олег буде військовим. Я зростав серед людей, для яких служба — це не робота, а поклик.

Коли почався Майдан, я жив за кордоном. Уже мав отримувати інше громадянство, але коли почалося АТО — зрозумів, що не зможу жити спокійно, знаючи, що вдома війна. Мені не до чужого громадянства, бо моя земля — тут. Я плюнув на все, зібрав речі й повернувся. Бо коли ворог приходить у твій дім, треба не говорити — треба діяти.

У 2014 році я пішов добровольцем у батальйон «Айдар», а вже у 2015-му офіційно вступив до Збройних Сил України. Повернувшись із Києва додому, на Херсонщину, я пішов у військкомат сам. Мій брат прийшов просто провести мене — в результаті до війська вступили разом. Нас відправили на Ширлан, а потім — у напрямку Соледара, у спецпідрозділ, який тримав шахти. Саме там я отримав свої перші важкі поранення.

Саме з тих поранень почалися проблеми з колінами. Після обстрілу мене оперували, ставили хрестоподібну зв’язку — спочатку німецьку, потім американську. Було ще поранення п’ятки, частину якої довелося видалити. Лікування проходив у Центральному госпіталі в Києві. Після відновлення знову повернувся в стрій, бо не міг залишитися вдома, поки інші стоять на передовій.

У 2019 році підписав контракт з 9-м батальйоном “Вінницькі Скіфи”. До мене на службу прийшов і мій син. Ми воювали разом — на Світлодарській дузі, у Маріуполі. Це були важкі роки, але я пишався тим, що ми обидва тримаємо зброю заради нашої землі.

Після чергових операцій і поранень мене комісували по стану здоров’я. Прийшов один папірець — “звільнений”, без виплат, без пояснень. А потім почався карантин, і все стало на паузу. Але я не зламався.

За ці роки я переніс ендопротезування обох колінних суглобів, а в тілі досі залишаються уламки — у кістках, шиї, навіть у голові. Та зараз ситуація стала критичною.

Виникло ускладнення механічного походження, пов’язане з асептичною нестабільністю протеза правого колінного суглоба. Простіше кажучи, імплант перестав триматися в кістці — вона почала руйнуватися. Лікарі кажуть прямо: кістка сиплеться з кожним днем, і якщо не зробити термінову операцію, я можу втратити ногу.

Мені потрібна невідкладна операція — ревізійне видалення всіх компонентів старого протеза та встановлення ревізійного ендопротеза. Лікарі готові провести її безкоштовно, але потрібно придбати сам ендопротез — вартість якого для мене непідйомна. Тому змушений звернутися по допомогу. 

Попри біль і обмеження, я не сиджу склавши руки. Коли здоров’я не дозволяє воювати, я тримаю інший фронт — фронт допомоги армії. Зараз маю свій благодійний фонд, через який допомагаю побратимам. Бо навіть коли не можу стояти на бойовій позиції, я можу стояти поруч із тими, хто тримає зброю.

Я не звик просити для себе. Але зараз це питання не зручності — це питання життя. Хочу зберегти ногу, щоб ходити, працювати, бути корисним. Хочу далі допомагати армії, стояти поруч із побратимами, навіть якщо це вже інший фронт.

_____________________________________

Збір на ендопротезування для захисника Олега Колеуха, позивний ЦУНАМІ, успішно закрито. Імплант придбано. Операція відбулася. Зараз триває відновлення і непростий, але дуже важливий шлях до повноцінного життя.

Дякуємо всім, хто був поруч у цей момент. Тим, хто донатив. Тим, хто поширював. Тим, хто писав слова підтримки. Усе це мало значення. І все це склалося в результат, який сьогодні вже не просто на папері, а в реальному житті людини.

Окрема вдячність медичній команді та реабілітологам. За професійність, за уважність, за спокійні руки і впевнені рішення. За те, що беруть відповідальність там, де ціна дуже висока.

Попереду ще робота. Але головне вже сталося. Є шанс жити без болю, рухатися, бути корисним і потрібним.

Ми віримо в Олега. І далі будемо поруч.

 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 154 870 ГРН