Боєць Григорій Мокану

У 2020 році я закінчив морський навчальний заклад в Одесі. Моєю мрією було море – спокійне, сильне, живе. Я бачив своє майбутнє саме там – серед хвиль, під прапором України.

Того ж року я підписав контракт і почав службу на патрульному катері типу Island «Слов’янськ», де займав посаду старшого рульового-сигнальника команди бойового управління. Ми брали участь у міжнародних навчаннях і в морському параді в Одесі у 2021 році. Я тоді пишався, що можу представляти нашу країну перед світом.

А потім прийшло 3 березня 2022 року. Повномасштабне вторгнення вже тривало. Наш катер виконував бойове завдання у Чорному морі, коли в нього влучила російська протикорабельна ракета.

Я був у епіцентрі вибуху.

Пам’ятаю лише удар, темряву і воду, яка почала наповнювати легені. Прийшов до тями, коли катер уже тягло на дно. Почав кликати на допомогу – побратими допомогли мені покинути катер і дістатися до надувних рятувальних плотів. Через негоду плоти почало відносити від нас. У морі здійнявся вітер, хвилювання, наче сама природа обурилась, бо ще за кілька хвилин до удару погода була сонячною.

Тоді ще ніхто не розумів, що я поранений. Ми чекали кілька годин, поки нас змогли евакуювати та доставити до Одеси. 11 наших хлопців тоді зникли безвісти…

Від вибуху я отримав тяжкі поранення:

  • втратив ліве око,
  • мав відкриту черепно-мозкову травму,
  • переломи обох стоп,
  • сильне переохолодження.

Після цього почався довгий шлях лікування – спочатку Одеса, потім Вінниця. Дев’ять місяців лікарень, десятки операцій, постійний біль. Але я не здавався. Через чотири місяці вперше встав із крісла колісного й почав заново вчитися ходити. Пізніше зробили протезування ока, встановили титанову пластину на череп.

У 2022 році Указом Президента мене нагородили Орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою Міністра оборони «За поранення (важке)». Але найвища нагорода для мене – це можливість жити, дихати, ходити і мріяти.

З 2022 по 2025 рік я пройшов безліч операцій, бо після поранення почалися серйозні проблеми з нирками. Лікарі зробили все, що могли, але ситуація залишається складною. На сьогодні єдиний шанс покращити мій стан – встановлення ізраїльського стенту сечоводу, який показав ефективність там, де інші методи не допомогли. Цей стент – не просто медичний виріб. Для мене він – надія знову жити без операцій, не проводити життя між лікарняними стінами, не боротися щодня з болем. Проте самостійно придбати його мені не під силу, тому я змушений звернутися по допомогу.

Попри всі труднощі, я не зупинився. Сьогодні я навчаюся в аграрному університеті за спеціальністю «Геодезія та землеустрій». Це нова сторінка мого життя. Я хочу розвиватися, працювати, бути корисним своїй країні – не лише як військовий, а як людина, що допомагає відроджувати українську землю.

Я мрію створити власну справу, розпочати фермерське господарство, вирощувати різні культури, масштабувати цю діяльність, щоб дати роботу іншим ветеранам, які повернулися з фронту. Також я мрію збудувати власний будинок, де буде тепло і спокій, де поруч – родина, друзі й мирне небо. Хочу подорожувати, побачити Україну – ту, яку ми виборюємо щодня.

І ще одна моя мрія – піднятися на Говерлу. Для мене це буде символ того, що я зумів – вижив, вистояв і піднявся, попри все.

Я вірю, що навіть після пекла війни можна знову жити – працювати, мріяти і любити життя.
_________________________________________

 

Збір для важкопораненого захисника Григорія Мокану офіційно закрито.

Ізраїльський стент уже оплачений, незабаром на Григорія чекає операція й подальша реабілітація.

Дякуємо кожному, хто долучився. Хтось переказав донат, хтось поширив історію, хтось просто написав теплі слова підтримки. Усе це склалося в один важливий крок до одужання людини, яка пройшла крізь пекло війни і продовжує боротися далі.

Ми віримо, що попереду в Григорія буде більше сили, більше світла і повноцінне життя. Дякуємо вам за те, що це стало можливим.

 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 82 297 ГРН