Боєць Віталій Клименко, позивний КЛІМ

Мене вже не раз вважали загиблим — і свої, і вороги. Побратими думали, що мене більше немає. Окупанти були впевнені, що вбили мене. Сам я не раз прощався з життям. Але попри все це, я живий. І хочу повернутися до служби. Хочу знову стати в стрій і захищати свою країну.

24 лютого, як і всі, я прокинувся від вибухів. Увімкнув телевізор — і побачив новини: почалася повномасштабна війна. Не вагаючись, зібрав речі й поїхав до військкомату. Потрапив до частини 3005 Нацгвардії. Видали форму, добу були в частині, отримали зброю. Потім вишикували нас, вийшов комбат і сказав, що можливий прорив танків на окружній дорозі. Але танки до нас не дійшли — їх спалили перед Північною Салтівкою. Ми стояли на блокпосту на Залютиному: перевіряли документи, проводили фільтраційні заходи, виявляли ДРГ.

Наприкінці квітня я приєднався до бригади «Спартан». Пройшов підготовку, а потім вирушив до Бахмута — тоді там ще не було інтенсивних боїв. Згодом були Золоте, Комишуваха, Слобожанський контрнаступ, Соледар...

У Соледарі ми зайняли позицію біля залізничного переїзду, поруч із вокзалом. Через два дні нашому командиру дали наказ відправити чотирьох бійців на укріплення позиції «3.2.2» — це була триповерхова бетонна будівля. Я зайняв позицію на третьому поверсі. Минуло лише пів години — і почався штурм. Спочатку били з РПГ. Один хлопець загинув одразу. Я залишився сам. Ті, хто були на другому поверсі, побачили вбитого Сергія, подумали, що всі ми «двохсоті», і по рації запитали дозвіл на відхід.

Після Соледару потрапив у полон. Окупанти зв’язали руки дротом, на голову наділи мішок і потягнули в якийсь ангар. Там пробув до сутінків. Потім зробили саморобні ноші, понесли кудись… Донесли до хутора. Там вирішили мене добити — кинули мотузку на шию й почали душити. Я тоді вже був знесилений, одразу знепритомнів. Вони подумали, що вбили. А я просто відійшов. Отямився з відмерлою ногою, повзком дістався до якогось розбитого будинку. Знайшов ганчірку, замотався, пролежав там добу.

Наступного вечора побачив через вікно криницю. Метрах за тридцять. На колінах підповз, зубами підчепив відро — в ньому була вода з кіркою льоду. Зробив кілька ковтків. І тут почув: «Стояти!» Озирнувся — на мушці. Інші «вагнери». Знову полон. Затягли в підвал. Дві доби там. Потім — у лазарет, де були такі самі, як я — поранені. Почалася гангрена, відвезли в лікарню в Луганськ, ампутували ногу. Потім знову — лазарет. Там пробув 18 днів, аж до обміну.

31 січня мене обміняли. Зустріли СБУ і Нацгвардія, на швидкій відвезли в лікарню Дніпра, потім у Київ.

Але я не зламаний. Навпаки — ще більше вмотивований. Перемога — це головне. Ми не маємо права дозволити оркам правити нами. Я краще загину, ніж житиму під ними. Планую повернутись до служби. Хочу вчитися на інструктора, передавати свій досвід і допомагати хлопцям виживати.

Для цього я потребую новий лайнер для протеза (вкладиш із гелевої композиції̈ для кукс нижніх кінцівок, замковий з тканинним покриттям AKDTHD26-6). Оскільки той, яким я користуюся, вже зносився і потребує термінової заміни. Без лайнера пересування стане неможливим, і це ускладнить навіть найелементарніші речі в моєму житті.

Дякуємо всім, хто долучається до допомоги. 

 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 5 040 ГРН