Боєць Василь Тур, позивний ПТУР

Мене звати Василь Тур, мені 31 рік, я родом із Полтави. Я служу в армії з 2016 року. Три роки був на контракті, як артилерист, а потім звільнився, сподіваючись присвятити себе сім’ї. Але коли московити вирішили удобрити нашу землю своїми кістками, я не міг залишатися осторонь.

З початком повномасштабного вторгнення для мене не було вибору – тільки стати на захист рідної землі. Вірю, що це не просто справа честі, а святий обов’язок кожного чоловіка – боронити свій дім, своїх батьків, сестер, братів, майбутнє своїх дітей. Це наша земля, і тільки ми вирішуємо, яким буде її завтра.

Я піхотинець 116-ї бригади тероборони. Після першого поранення під Соледаром ще рік побув штурмовиком, потім почались ускладнення і мене перевели на водія. Завозив і вивозив хлопців із позицій.

 7 травня 2024 року наш підрозділ отримав повідомлення, що на передовій двоє поранених побратимів. Ми з напарником вирішили їхати разом — занадто близько до позицій ворога (300-40 метрів). Коли дісталися туди, я допоміг завантажити поранених у пікап Ford Ranger. Інший водій сів за кермо, а я залишився в окопі, щоб прикривати у випадку обстрілу.

Все пройшло гладко, доки ми не почали від’їжджати. Пікап наїхав на протитанковий «шлагбаум». На щастя здетонувала лише одна міна ТМ-62, а їх там було щонайменше 20. Пам'ятаю вибух — і я вже повзу до окопу, не відчуваючи ніг. Обидві були зламані, горло перерізане уламком, обпечені очі, пробита перенісся, поранена рука. Ми чекали евакуацію чотири години. Один побратим не вижив… Дякую богу і 79 бригаді, бо евакуювати приїхали їхні хлопці.

Уже по дорозі до Запоріжжя моє серце зупинялося. Лікарі боролися за кожен удар. У Запоріжжі хотіли ампутувати обидві ноги, але вирішили спробувати врятувати. Мене відправили в Дніпро, потім у Київ. Ліва нога почорніла. Ампутація була неминучою.

Потім мене перевели в Івано-Франківськ, і тут лікарі спасли мені праву ногу. Я і зараз проходжу тут реабілітацію. Держава надала мені якісний функціональний протез, і я роблю все можливе, щоб повернути собі повноцінне життя. 

Однак через ускладнення в лікуванні збереженої кінцівки зараз потрібно зробити протезування більш безпечним і зручним. Щоб полегшити вертикалізацію, зменшити чутливість кукси та підвищити комфорт користування протезом, фахівцями прийнято рішення використовувати замковий лайнер і спеціальний механізм фіксації, на який державних коштів вже не вистачає. Тому змушений звернутися по допомогу до благодійників.

Це останній крок на моєму шляху до повернення в активне життя.

Я мрію знову ходити, стати на ноги й поїхати в Грузію, хоч ненадовго відпочити від війни. А потім повернутися, допомагати побратимам і бути корисним для країни.

 

ПЕРЕРАХОВАНО: 7 565 ГРН