Боєць Олександр Ткаченко, позивний РАКЕТА
Мене звати Олександр Ткаченко, позивний РАКЕТА.
Мені 19 було, коли я вперше одягнув військову форму. Служив у 72-й бригаді механіком-водієм БМП. Тоді я навчився багато: дисципліні, витривалості й тому, що від тебе залежать інші. У 2020-му демобілізувався і почав працювати водієм у комерційних компаніях. Але 24 лютого 2022 року життя змінилося назавжди. Я не міг просто стояти осторонь. Вирішив повернутися до війська. Мене прийняли у 30-ту бригаду, де я став стрільцем-снайпером.
Перші дні були важкими: ми отримали форму й автомати, але без касок і бронежилетів. Їх нам пізніше передали волонтери. Ми вирушили на Бахмутський напрямок, де були перші бойові завдання, перші втрати й усвідомлення того, що це справжнє пекло. Потім була Попасна, Троїцьке, нескінченні бої. Ми копали позиції, тримали оборону й дивилися в обличчя смерті щодня.
Пам’ятаю той день так, ніби це було вчора. 8 червня 2022 року ми отримали наказ рухатися на підкріплення. Тоді наші позиції почали інтенсивно штурмувати, і о 9:30 поступила команда висуватись на підкріплення. Нас пішло восьмеро. Дійшли до залізничної колії, яку треба було перетнути. Під мостом не можна, бо там багато поранених. Вирішили ризикнути та пройти по мосту. Тільки наблизилися до нього, як звідкись з’явилися два ворожих танки. Ми швидко забігли під міст. Снаряди почали рвати все довкола. Мене накрило вибухом.
З усіх хто був під мостом тільки я залишився живий, але мою ліву руку відірвало одразу. Я був постійно у свідомості й розумів: якщо не накладу турнікет, це кінець. Біль нестерпний, кров усюди, але я впорався. Це була 11 година ранку. Протягом трьох наступних годин я лежав під мостом. Дрони скидали боєприпаси, щоб добити мене, але завдяки тому, що я не відключився, зміг врятуватись.
Врешті мене побачили побратими. Командир першого взводу й троє хлопців підійшли до мосту, і я підняв руку. Вони й врятували мене. Евакуація була о 14:30. Мене доставили на станцію залізничного вокзалу. Там в підвалі медики надали першу допомогу… потім евакуація, лікарні, операційні...
Я вижив.
Але тепер триває інша боротьба — боротьба за відновлення.
Попереду на мене чекає важка робота:
- операція на колінному суглобі — який дає про себе знати кожним кроком.
- фантомні болі у культі лівої руки. Це важко пояснити, але я відчуваю руку, якої більше немає.
- наслідки контузії — головний біль, запаморочення, проблеми зі сном.
- порушення ходьби та постави. Через травми ноги є ризик серйозних ускладнень.
Це мій новий фронт. Тепер я вчуся жити по-новому і не здаюся, як і тоді, під мостом. Я борюся за життя, бо знаю ціну кожному дню.
Наразі потребую продовження відновлення в реабілітаційній клініці «Святенко».
Дякую всім, хто поруч. Разом ми переможемо!
Завдяки вашій підтримці Олександр проходить курс реабілітації в клініці «Святенко» та готується до складної операції на колінному суглобі. Головна перемога на цьому етапі – нога збережена, хоча загроза ампутації була дуже високою.
Паралельно лікарі працюють над зменшенням фантомного болю у культі лівої руки, що значно покращує якість життя Олександра. Вже є помітний прогрес у боротьбі з наслідками контузії: зменшився головний біль, зникли запаморочення, відновився сон.
Дякуємо кожному, хто долучився! Ваші донати – це шанс на повноцінне життя для нашого Героя.
ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 117 800 ГРН
