Боєць Тарас, позивний ТУМАН

Мене звати Тарас, позивний ТУМАН. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я не роздумував ні хвилини — пішов у військкомат і записався на службу. В нас тоді не було іншого вибору, а захищати рідну землю — то святе. Мене відправили в Старичі, де пройшов навчання як навідник міномета, а потім у військову частину А0222 в Києві.

Важкі бої в Донецькій області, н.п. Красногорівка. Пам'ятаю день поранення, як зараз. Наші позиції обстріляли з мінометів, потім долучилися й дрони. Від одного з вибухів уламок влучив у спину. Він розділився: одна частина проникла в нирку, інша застрягла в хребтовому м'язі. Удар був такий сильний, що мене відкинуло на два метри. Крові було багато, дірка в спині велика — затуляв її чотирма пальцями, намагаючись зупинити кровотечу. Під час того, як я накладав вже сам собі тампонаду, побратими допомогли з бандажем. Тоді я думав, що це кінець.

Після поранення та реабілітації я повернувся на фронт, цього разу воював в піхоті на донецькому напрямку, біля Кліщіївки. Кожного дня відчував наслідки поранення. Біль був постійним супутником — таблетки вже не допомагали, лише уколи. До того ж, під час боїв отримав ще кілька контузій.

Після трьох місяців піхоти мене перевели назад у мінометний розрахунок. Але після ротації все ж відправили на лікування. Тоді лікарі сказали, що витягувати уламок з хребта — занадто ризиковано, може привести до паралічу нижніх кінцівок. А якщо видаляти другий, то тільки з ниркою. Один із хребців, який змістився під час поранення, з кожним місяцем рухався все більше. Спочатку це було 12 мм, а зараз вже 17 мм. Через це в мене віднімає ноги і постійно ниє поперек.

Життя змінилося. Сьогодні я мрію про те, щоб повернутися до нормального життя, бачити, як ростуть мої діти. Я вже маю трьох дітей, але моя найбільша мрія — дочка Вікторія, щоб старші мали маленьку сестричку. Я б хотів займатися сільським господарством — це завжди було близьким до серця. Та наразі найбільша мрія — повернутися до побратимів на Схід, назад у мінометний розрахунок. 

Але для цього мені потрібна операція з встановлення спінальної системи CAPSTONE. Без неї я не зможу нормально ходити, не зможу боротися з постійним болем. Лікарі готові зробити операцію безплатно, але треба придбати саму систему. З цього приводу звертаюся по допомогу до благодійників.

Вірю, що все буде добре. Що зможу знову впевнено без болю стояти на ногах — не лише для себе, але й для родини, для України. 

Після перемоги мрій багато. Найголовніша — мир і щаслива сім’я. Але поки йде війна — моє місце там, на фронті.

 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 72 000 ГРН
 

Збір на спинальну систему для Тараса з позивним ТУМАН завершено!

Операція успішно проведена, і наш Герой вже почувається значно краще. За його словами, больовий синдром помітно зменшився, що є величезним кроком вперед у його відновленні. Наразі Тарас ще перебуває у лікарні, де проходить реабілітацію та продовжує боротися за повноцінне життя.

Цей результат став можливим завдяки інформаційній підтримці Bihus.Info та вашим донатам! 

Дякуємо кожному, хто долучився до збору, переказав кошти та поширив інформацію. Разом ми змінюємо долі наших захисників на краще!