Боєць Дмитро Базилюк, позивний АМСТЕРДАМ

З 01.05.2022 року я вже не був цивільною людиною, а призваний на службу до війська Бориспільським РТЦК.

І тільки дурні говорять, що не страшно йти на війну!!! Звісно, страшно, ти не знаєш, що тебе там чекає, ти не готувався до цього все своє життя…
Але тікати чи ховатися, навіть у думках такого не було. Не говорив спочатку рідним, щоб не панікували.

Так я став старшим радіотелефоністом 72 бригади «Чорних запорожців» з позивним АМСТЕРДАМ.

08.08.22 року - цей день став моїм другим Днем народження…

Під час виконання бойового завдання в районі н.п. Іванківське Донецької області в результаті артилерійського обстрілу я отримав мінно-вибухове поранення, внаслідок якого мені ампутували праву ногу.

Це була ніч, друга година, коли ми вже відпочивали. Від вибуху й ударної хвилі мою аптечку та турнікет, який був на правій нозі - розірвало, залишився один, який був біля плеча. Ним я сам собі рятував життя, хоч не зовсім правильно його затягнув, але це дало змогу не стекти кровʼю. Щастя, що я не відключився і зміг це зробити, ну ДУЖЕ хотів ще пожити.

Кликав на допомогу, хоча вцілілі хлопці вже покинули цю територію.
Згадав, що у штанах, у кишені лівої ноги є мобільний, можливо вцілілий…

Так і було, я зміг набрати комбата і покликати на допомогу. Лише опинившись в машині, яка могла мене врятувати, я відключився.

Далі «Центральна міська клінічна лікарня у м. Дружківка, Донецької області, переливання крові, зупинка кровотечі. КП «Дніпровська міська клінічна лікарня» ім. І.І. Мечникова (там зробили реампутацію). Подальша евакуація потягом і лікування у м. Києві, КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», де відбулися всі інші операції, а їх було 11 загалом. Окрім ампутації, були осколкові поранення руки, де спробували зробити пластику, але шкіра не прижилася, бо я був дуже енергійним, багато рухався на милицях, це не давало загоїтися рані, але краще так, аніж лежати в ліжку. Тут же проявився Гепатит В, яким мене десь заразили, що дуже пригальмувало моє відновлення і протезування, але я не опускав рук! 

Я був найвеселішим хлопцем у реанімаційному боксі та у палаті хірургії, куди мене згодом перевели, часто жартував, слухав надихаючу музику. Був радий, що ампутували тільки ногу, що зможу продовжити рід, мріяв про сина.

Я дуже швидко змирився і прийняв той факт, що я тепер маю лише одну ногу, але найголовнішим фактом залишалося, що я ЖИВИЙ, мені вдалося це зробити! Я відразу будував плани на майбутнє, як я відновлюсь, як і де я буду протезуватися, чим я буду займатися. Головне не стояти на місці. 

Один раз спілкувався із психологом, коли я назвав йому плюси моєї ампутації, які я для себе виділив, то більше він не приходив до мене.
У мене було щодня дуже багато відвідувачів (родичі, друзі, знайомі, однокласники). Багато незнайомих людей в соцмережах, які писали слова підтримки. Це надавало сили! 

Але я навіть уявити не міг, що саме у лікарняній палаті я зустріну свою майбутню дружину. Вона доглядала свого рідного брата, який теж був поранений на війні. Піклувалася про нас усіх у палаті, частувала постійно смаколиками, підбадьорювала. Були волонтери, які їй в цьому допомагали. Благодійна організація «З теплом у серці». Вони закривали деякі потреби для самої лікарні, знайшли нам дівчину, яка нам робила зачіски прямо у палаті, а згодом Наталія Комаренко знайшла за ніч для мене візок, який був дуже потрібний, адже терміново мене переводили в іншу лікарню. 

Під час лікування я познайомився з Благодійним фондом «Громадянин», які підтримували морально, надавали допомогу в різних питаннях. Наприклад, юридичних, а також надали змогу безоплатно вивчати англійську мову. А ще це надзвичайно приємні люди, памʼятаю нашу теплу зустріч, коли вони провідали мене у шпиталі. А ще завдяки їхній підтримці, я отримав купу смаколиків з Амстердама та MacBook, який допомагає і зараз мені у навчанні.

Далі в усіх лікувальних закладах зі мною була моя кохана, допомагала боротися з усіма негараздами.

Лікування у «Центральному шпиталі» в інфекційному відділенні, де було подолано Гепатит В, далі відновлення у лікувальному комплексі для ветеранів «Лісова Поляна» у Пущі Водиці, реабілітація в Ірпінському шпиталі та активні тренування на протезі у Київському інституті реабілітації, де я навчився, навіть, бігати на протезі.

Протезування проводив Стеценко Олександр Павлович. Це було нелегко, ампутація висока, а потреб у мене було багато, я ж хотів відразу бігати. Все залежало від мого бажання ходити та тренуватися. Наполеглива праця дала свої результати!

Після виписки та протезування, ми з моєю нареченою (тепер вже дружиною), якій я зробив пропозицію, переїхали у мій будинок у м. Яготин, Київської області. Тут ми стали уже офіційно сімʼєю Базилюків.

Багато планів у облаштуванні житла, а отже багато роботи! Я постійно ходжу, працюю дома, виконую всю фізичну роботу, яку необхідно. Тому кукса дуже зменшилася у розмірі й протез почав просто злітати з ноги. Лайнер, який допомагає тримати протез уже завеликий, а три лайнери на 1 рік, які надає держава безкоштовно, я вже використав. Вони всі були різного розміру, бо кукса постійно зменшувалась. 

Нещодавно я пішов працювати, роботи додалося, а рухатися як слід, я зможу лише з лайнером меншого розміру, під який і гільзу, яка дає змогу рухати протез, теж потрібно зменшити. Тобто потрібен ремонт, який тепер уже коштує немалих затрат. Тому я звернувся до Благодійного фонду «Громадянин» за допомогою, оплатити лайнер.

У мене є  важлива місія, я готуюсь стати татом синочка, моя мрія і наша мрія з дружиною на шляху до здійснення!

Маю бути максимально мобільним та активним.

ДЯКУЄМО ЯПОНСЬКОМУ БЛАГОДІЙНИКУ ЗА ДОНАТ, ЯКИЙ БУВ ЗДІЙСНЕНИЙ ЧЕРЕЗ ПОСОЛЬСТВО УКРАЇНИ В ЯПОНІЇ!

 

ПЕРЕРАХОВАНО: 24 415.66 ГРН