Боєць Василь Щербаков, позивний SWAT

Я, Щербаков Василь Борисович, позивний SWAT, військове звання - старшина, розпочав війну добровольцем у червні 2014-го, у складі 11 БТРО брав участь у звільненні Словʼянська, Краматорська, Артемівська (Бахмута), Дебальцевого. 

З грудня 2014 наказом НГШ Віктора Муженка був відправлений до складу групи спеціального призначення ДШВ 81 бригади, виконував завдання у захопленому противником Дебальцевому і під Широкіним. 

В червні 2015-го звільнився і знову мобілізувався до лав ЗСУ: до 25 батальйону 54 ОМБР на посаду командира піхотного взводу. Брав участь в боях за Попасну, пізніше в складі бригади отримав посаду командира розвідувального взводу та був призначений ТВО начальника розвідки батальйону. 

9 липня 2016-го, під час кількаденного штурму ворогом СП «Абдулла», зазнали втрат: три 200-х, десять 300-х, серед них і я - але висоту втримали. Отримав мінно-вибухову травму, компресійну травму хребта, уламкову травму правого коліна, кульове поранення плеча. 

Після лікування в шпиталі отримав нагороду «Гордість міста Житомир» в номінації «Герой АТО». 

За два тижні після шпиталю, з якого втік, в складі розвідки 54-ої бригади вів бій із супротивником в районі села Троїцьке, був знову важко контужений, з 2017 року - інвалід війни ІІ групи.

Так як я спортсмен і закінчив інститут фізкультури, через два роки тренувань, в 2019, я повернувся до ЗСУ: в 54 бригаду, де проходив службу в розвідці. Воював в Золотому-4 та Катеринівці Попаснянського району, де знову був важко контужений, після чого отримав ІІ групу інвалідності пожиттєво. 

В 2020 році звільнився, 25 лютого 2022 приїхав допомагати своїм побратимам в місто Бучу, де за відсутності армії, поліції, СБУ, влади змушений був з них сформувати загін із 17 осіб. Ми двічі намагалися підірвати єдиний міст через річку Рогач, але нам це не вдалося через нестачу вибухівки, армія відмовилась зруйнувати цей міст артилерією. При цьому двічі був змушений заходити в крижану воду, щоб замінувати міст - після чого маю серйозні проблеми з нирками. 27 лютого 2022 через цей міст в Бучу вирушила колона зі 150 одиниць бронетехніки. Ми зустріли її в спланованій засідці: спалили 2 одиниці техніки, знищили декілька десятків псковських десантників з 76 і 111 дивізії, а також «зірок тік-току» - батальйон «Ахмат». Інформація про цей бій відсутня в українському інформаційному сегменті, але є доступна в англійському варіанті фільму «Битва за Київ», з 21 хвилини починається опис подій, які відбувалися, там присутні фото мої та моїх солдат: https://youtu.be/ov10MD3HFao?si=V6UdRgns38Vp2eR1 (англійською).

Далі зі своїм загоном воював на Лівому березі - в районі Димерки, Богданівки, Страхолісся. Після звільнення Бучі, будучи інвалідом і списаним в архів, не маючи змоги влаштуватися в ЗСУ, доєднався до добровольчого підрозділу «Signum», який на той час воював під Ізюмом, а точніше - бої точилися у Великій Комишувасі. Через два місяця мій стан здоров’я різко погіршився, я не зміг ходити, важко хворів і був відправлений додому. 

Від держави безкоштовних ліків за весь час з 2017 року не отримував; лікування, протезування зубів, допомога соціальних робітників, як неходячому, надання засобів реабілітації, - все це теж пройшло повз мене. Брали з жінкою кредити на ліки й виживали без допомоги місцевої влади, яка зобов’язана мінімум раз на рік відвідувати мене і надавати необхідну допомогу.  Сина виховав військовим, - 26 травня 2024 року, по завершенню навчання він відправляється боронити Україну. 

Наразі маю потребу в спеціальному бандажі для спини, який дозволить мені працювати та самостійно пересуватись. З цього приводу звертаюся до благодійників по допомогу.

 

ПЕРЕРАХОВАНО: 8 200 ГРН