Боєць Олександр, позивний ЦУКОР

Родом я з Києва, навчався в Одесі, отримав юридичну та військову освіту. На початку повномасштабного вторгнення я тільки закінчив універ: 19 лютого забрав диплом, 21-го приїхав додому у Київ і 24-го почалося.

Я ж знав, що військовий, у мене в планах була служба у Національній Гвардії, тому став на облік і в червні був мобілізований та після навчання розподілений у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду.

Перший мій виїзд був у Соледар.

Добре пам’ятаю перші відчуття. Організм був в шоці, адже постійне недосипання та недоїдання. Поруч безперестанку щось вибухає, прилітає, ти не розумієш що, не розрізняєш ще всі звуки: де приліт, де вихід. Але десь через три дні все минулося і мій організм різко адаптувався. Я наче видихнув і війна стала зрозумілою.

Як командир взводу, я відчував величезну відповідальність. Мені було лише 24 роки, а хлопці були старші, вже мали певний досвід, але, як на диво, зустріли досить тепло і швидко почали прислухатися, зважати на мою думку.

Далі була Харківська операція.

Скажу чесно, коли побачив завдання, то подумав, що якщо ми зробимо його на 60-70%, то буде класно. Навіть не уявляв, що перевиконаємо на 120%. Ми перерізали трасу, живу артерію ворога, де рухалася вся техніка та забезпечення. Орки навіть не розуміли, що рух перекрито.

Наша рота рухалася у сторону Ізюма. Ворог тікав швидко, ми їх гнали. Після зачищення міста форсували річку Оскіл. Заїхали вночі на позиції. Мінімально окопались. 

Під ранок орки на нас вийшли ззаду і розстріляли з крупнокаліберної зброї. П’ятеро – 200, я тяжкий 300, у одного кульове поранення в таз. Лише одного бійця не зачепило.

Я впав. Рація була біля мене, але оскільки все тіло відмовило, то взяти її не міг.

Трохи піднявши голову побачив побратима, який був в шоковому стані, але не поранений. Не знаю як, але зміг від нього добитись, щоб він почав виконувати мої вказівки. Передав по рації необхідну інфу. Я йому сказав, де накласти турнікети (на ногу та руку біля плеча). До кінця не розумів, що за поранення в мене. Коли лежав перша думка була, що відірвало ноги і контузило. Але потім побачив, що наче всі кінцівки на місці.

Через деякий час до нас дісталися медики і евакуювали спочатку в невелике містечко, в стабілізаційний пункт. Там швидко обстежили і одразу направили на Харків на операцію.

Потім я вже дізнався, що у мене кульове поранення, через плече залетіло під кутом, зламало лопатку, ребро, яке пробило легеню. Куля зачепила хребет і зупинилася в шийному відділі. 2/3 спинного мозку пошкоджені.

Далі було лікування та розпочався тривалий шлях реабілітації. Я наново вчився підійматися у ліжку, сидіти. Потрошку почав навчатися самостійному життю. Зараз я впевнено пересідаю з крісла на ліжко та інші поверхні.

Але попереду дуже багато роботи, щоб стати самостійним та мобільним. Саме тому потребую продовження реабілітації в «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» Національного комітету спорту інвалідів України. Оскільки центр спеціалізується на відновленні таких поранень, як у мене. Проте, державою моя реабілітація в цьому центрі не компенсується.
 

ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 90 000 ГРН