Боєць Владислав, позивний САМУРАЙ
Мені 26 років. Скільки себе пам’ятаю, займався спортом, маю розряд КМС України з легкої атлетики, біг з бар’єрами. З листопада 2019 по травень 2021 року служив строкову службу в НГУ, батальйон «Почесна Варта».
З першого дня повномасштабного вторгнення я був мобілізований до лав ЗСУ. Брав участь у захисті Батьківщини в складі 110 ОМБр, рота охорони.
05 квітня 2023 року по розташуванню роти охорони 110 бригади, на території заводу «Коксохім» в м. Авдіївка, ворог здійснив обстріл КАБами. Саме там я і отримав мінно-вибухову травму шийного відділу хребта на рівні дисків C-6 C-7, перелом-вивих 6-го шийного хребця та забій спинного мозку.
Що саме в цей день сталося, я майже нічого не пам’ятаю. Якось все так швидко відбулося, що нічого й не зрозумів. Після вибуху мене засипало завалами будівлі. А знайшли мене випадково. Побратими оглядали наслідки і раптово наступили на голову так, що я закричав. Це й врятувало, інакше б залишився там під грудою бетону.
В той же день мене відразу евакуювали в м. Покровськ Донецької області, там надали кваліфіковану медичну допомогу. Пам’ятаю, як прийшов до тями в шпиталі, мені стало дуже страшно, оскільки я взагалі не відчував своє тіло – не міг ворушити ані руками, ані ногами.
Дуже сильно допомагали побратими, особливо командування роти охорони. Заступник командира роти постійно був поруч та допомагав мені, чим міг. Саме він і до батьків зателефонував, оскільки мій телефон, одяг та документи все залишилось під завалами. Я опинився в шпиталі майже голий.
Після Покровська мене перевезли в м. Дніпро, в лікарню Мечникова, де 11-го квітня 2023р. прооперували та встановили титановий імплантат «кейдж» та моносегментарну пластину. Після операції я почав потрошку відчувати тіло.
З цього моменту розпочався тривалий шлях реабілітації. Мене доставили у Вінницю. В лікарні ім. Ющенка я навчився робити перші кроки, але з допомогою. Потім попав у Львів, там проходячи реабілітацію, трішки покращилась ходьба та поступово почав адаптуватися до свого стану.
Після цього мене направили до Західного реабілітаційно-спортивного центру. Перебуваючи тут, досяг дуже хороших результатів в ходьбі та з’явився прогрес в керуванні верхніми кінцівками, оскільки до цього взагалі не працювали розгиначі пальців на обох руках.
Зараз я звільнений за станом здоров’я, з виключенням з військового обліку, маю першу Б групу інвалідності.
Мене дуже сильно мотивує моя родина та кохана. Коли я їй зателефонував і розповів, що сталося, вона сказала фразу, яку ніколи не забуду: «Я приїду до тебе та буду з тобою!»
Після поранення рідні та кохана були постійно біля мене і допомагали з усім, оскільки я взагалі нічого не міг самостійно.
Зараз моя головна ціль – створити сім’ю разом з коханою. Ця думка мотивує щодня. Але спочатку треба відновитись по максимуму, щоб я міг повноцінно жити та виховувати дітей. Попереду ще багато роботи з тілом.
Наразі потребую продовження реабілітації в «Західному реабілітаційно-спортивному центрі» Національного комітету спорту інвалідів України. Оскільки центр спеціалізується на відновленні таких поранень, як у мене. Проте, державою моя реабілітація в цьому центрі не компенсується.
ЗІБРАНО ТА ПЕРЕРАХОВАНО: 90 000 ГРН